Богиня і Консультант. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ замотане у хустку погруддя старої жінки. Вона крикнула:

      – Я не живу!

      – Сумашедша, – не обертаючись, прокоментувала Індиго.

      – Я не живу, ви мене чуетє?! Не живу! – не вгавала стара.

      За парканом напроти загавкав собака.

      Під крики і гавкіт компаньйони вийшли на місцеве перехрестя. Біля хвіртки стояла, спираючись на паркан, огрядна жінка.

      – Слава Йсу! – привітав її Одноокий. – Не підкажете, бува, де тут дача Лосинської?

      Жінка не відповіла на вітання, мовчки подивилася на компаньйонів і зайшла до будинку.

      – На диво привітні тут люди живуть, – посміхнувся Яра.

      – Я не живу! – вчергове донеслося з вікна «собачої буди».

      – Там, – сказала Індиго, показуючи на прохід, що вів наліво.

      – Ти щось побачила? – насторожився Одноокий.

      – Що?

      – Ту річ.

      – Ні.

      – А що?

      – Місце тої дачі.

      – Товстуха про це подумала?

      – Мабуть.

      – Що значить «мабуть»?

      – Я не знаю.

      – Добре, подивимося.

      Вони пройшли туди, куди показала дівчина. За три будинки від перехрестя чорніло свіже згарище. Судячи з його розмірів, згоріла дача була вдесятеро більшою за «собачу буду». Тепер від неї залишилися тільки обвуглені колоди і шматок прибудови. Все навколо витоптали пожежники.

      – Господи! – вирвалося в Мітелика. – Хто це зробив?

      – Привиди, Міта-брате, привиди…

      8

      – Ти ж не проти, брате, якщо Індижка поживе кілька днів у тебе? – спитав Одноокий, коли вони в’їхали до міста.

      – Ти забув: я все ще одружений.

      – Не забув. Вона не виходитиме з квартири. Буде сидіти тихо-тихо, як мишеня. Їсти тобі готуватиме. Хату прибере. Ніхто й знати не буде.

      – Якась крайня необхідність?

      – Хто помагає сиротам, тому Бог помагає.

      – Ти й у церкві підробляєш?

      – На чверть ставки.

      – «Кілька днів» – це скільки?

      – Три-чотири.

      – Не більше?

      – Ні. Не більше.

      – До речі, Анжела наступного понеділка виписується.

      – Ще тиждень є.

      – Шість днів.

      – Ок.

      – Що «ок»?

      – Шість днів.

      – Чотири, брате. Чо-ти-ри, – Мітелик для переконливості показав Одноокому чотири пальці. Хоча варто було показати нахабі один. Середній. – А чому вона не може пожити в тебе? Ви ж, я так зрозумів, давні фронтові друзі.

      – Він смішний, – прокоментувала Індиго.

      – Він цивільний білий зайчик, – виправив її Яра і знов розвернув своє око до Мітелика. – СКАЧАТЬ