Прогулянка на війну. Ака Морчиладзе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ указав на священика. Хлопець уже так упився, що ледь повертав язиком. – Йому з вами в один бік.

      Ґоґлікові вони налили каламутного вина з великої пляшки, обплетеної лозою, зажадали за це п’ять літрів бензину й дозволили їхати далі. Священика, якому на вигляд було років із тридцять п’ять, ми вмостили на заднє сидіння. Він був п’яний як чіп. Звичайний святий отець, що відразу почав балаканину про грузинський народ, який забув Господа Бога. Проте швидко вмовк, коли допетрав, що про грузинський народ ми нічогісінько не знаємо. Нарешті його увагу привернув приймач у машині. Спершу він звелів стишити музику, потім заявив: те, що ми слухаємо, – музика єретиків. Ґоґлік сидів собі, палив, виглядав із віконця, але я не міг прогнати думку, що він зараз викине священика з машини, ще й стусанів надає. Зненацька Ґоґлік запитав:

      – Слухай, друже, а посвідчення в тебе є?

      – Яке таке посвідчення?

      – Де написано, що ти священик.

      Той хлопець понишпорив рукою під рясою й витяг звідти, певна річ, маленьку книжечку.

      – А у твоєму посвідченні хіба не сказано, що ти маєш дати людям спокій, а якщо до тебе поставилися з повагою, то й подякувати? – Так, наш Ґоґлік може інколи показати себе й філософом. Піп остаточно вмовк – не інакше, второпав, що йому світить бійка з нами обома. Ну й піп…

      Ми виїхали із села, й священик звернувся до мене:

      – Брате, випусти мене тут. Мені ще йти звідси півгодини, а чалапати грязюкою буде нелегко. До того ж починається дощ, а може, сніг. Спаси Господи – на мене чекає ще та мандрівка…

      Ось і все. Навіть не повертаючи голови до попа, Ґоґлік вигукнув:

      – Зупиняймося! Забирай своє чортове посвідчення й катай звідси подалі!

      Той вийшов із машини – а що йому залишалося? Ґоґлік почав лаяти попа, а я тільки й зміг, що примусив його прикусити язика. Священик якраз про це й говорив: ми забули Бога.

      Як на мене, цей хлопець був зовсім непоганою людиною, просто не дуже годився для того, щоб бути священиком. Він нагадував мені одного студента з нашого університету. Той завжди захоплювався якимись темами: чи то походженням абхазького народу, чи то царем Іраклієм, чи то технологією виробництва нафтопродуктів… Був надто нервовим та пишномовним.

      Поїхали далі.

      Щойно проминули заставу на кордоні й опинилися в Азербайджані, Ґоґлік затягнув непристойну пісеньку, а тоді звернувся до мене:

      – Трохи пощастило нам, га? Жодного поліціянта. Саме цією дорогою, друже, й утік Гамсахурдіа. Коли повертатимемося, я покажу тобі іншу дорогу. Там узагалі немає постів на кордоні, зовсім немає! Навіть незчуєшся, як уже в Грузії. Давай пошвидше заберемо товар та й додому. Потрібно повернутися вже сьогодні вночі, так?

      У нас обох були сякі-такі дозволи на в’їзд-виїзд. У мене – справжній, даний батьком і підписаний кимось зі старших командирів національної гвардії. У Ґоґліка СКАЧАТЬ