Прогулянка на війну. Ака Морчиладзе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Тенгіз і який він. Вона сказала, що Ґіо, звичайно, добрий хлопець, це так, його всі люблять, але він нічого не вміє і не може запропонувати нічогісінько корисного; не вміє ані планувати заздалегідь, ані поміркувати, як виборсатися зі скрутного становища. Додала, що батько радше вб’є його, ніж дозволить побратися з нею, Яною. Гадаю, після того Яна підвелася, запхала берета до кишені, а Нана втішала її, говорила, що якби не дитина… якби не дитина, то ми могли б залишатися разом, принаймні ще певний час: Тенгіз гадав би, що вона мені швидко набридне, то й не втручався б. А тоді Яна зібрала речі у валізу та й…

      – Ти дала їй гроші? – раптом запитав я у Нани. – Ти дала їй гроші? Дала?! Дала їй гроші?! – Я не одразу зрозумів, що несамовито волаю. – Дала гроші, щоб убити мою дитину? Ти їй дала гроші, щоб убити мою дитину?

      Після того спалаху я мало що пам’ятаю. Кинувся на диван, простягся, ховаючи обличчя. Нана не пішла. Вона сиділа й плакала. Зрештою мені якось вдалося відкараскатися від неї.

      Розумів, що розшукувати Яну немає сенсу. Ні, знайти можна, й досить швидко, але навіщо? Ми були такими щасливими саме тому, що ніхто до нас не чіплявся, не цікавився тим, як живемо. Про дитину я взагалі не знав, що думати. Одне я розумів: нам з Яною не судилося. Принаймні у нас уже не буде так, як раніше. А іншого ми не бажали: нам подобалося жити самим, ми не хотіли, щоб хтось пхав свого носа у наші справи. Яна не взяла у Нани гроші, це мені було зрозуміло: вона не згодиться позбутися дитини, аби залишатися зі мною. Був упевненим, що брехати мені вона не здатна. Але ж ті її кляті подруги… Ні, нічого вона зробити не зможе. Вони не дадуть їй ані хвилини спокою доти, доки не затягнуть до підпільного лікаря.

      Яна. Моя Яна.

      Так усе й скінчилося – або виглядало, що скінчилося. Для мене ж не змінилося нічого. Згадувати ті два чарівні місяці – єдине, що хоч трохи тішить мене. Якою незвичайною й чудовою була та зима! А з того часу промайнув цілий рік.

      Ґоґлік, як і раніше, сидить на зустрічах із виразом задоволення на обличчі. У Джапари народився ще один хлопчик. У мене ж нічого й нікого. Я самотній, таким, мабуть, і буду, сидячи поряд із тією клятою японською свічкою та стискаючи у пальцях недопалок цигарки.

      Яна…

      Чи залишилося бодай щось із того, що було у нас? Напевно, нічого.

      2

      Отже, ми вирушили.

      Вирушили, щоб, як сказав Ґоґлік, знайти місце, де трохи тепліше, ніж у нашому чортовому місті. Того дня, коли від’їжджали, у Тбілісі було справді дуже холодно. Можливо, тому Ґоґлік і не був таким жвавим, як зазвичай. З іншого боку, важко сподіватися на його врівноваженість та поступливість за таких обставин: ми їхали на чужину на чужі гроші, а звідти маємо привезти чужий товар. Щоправда, Ґоґліка це насправді не дуже хвилювало. Він такий дурний вилупок, що люди серйозних справ йому здебільшого не доручають – ну, якщо не враховувати закінчених йолопів на зразок Ачико Кіпіані, поряд із тупістю якого розум навіть Ґоґліка видається гострим, як ніж.

      Пригадую СКАЧАТЬ