Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дружиною і веселою королевою. Коли погляд його добрих очей упав на моє обличчя, я відчула, як поринаю в солодке марення, майже непритомнію, так ніби увійшла в одне зі своїх сновидінь, стоячи тут, на сходах до вівтаря, в день свого весілля, як я і мріяла, що так буде. У напівзабутті я взяла руку Генриха й стала промовляти слова, які колись сподівалася сказати іншому чоловікові: «Я, Єлизавета, беру тебе Ге…Ге… Ге…» – промовила я, затинаючись. Схоже, я не могла вимовити це чуже ім’я, не могла прокинутися до цієї абсурдної реальності. Це було жахливо, я не могла промовити далі жодного слова, не могла віднайти дихання, жахливий факт, що я даю присягу не Ричарду, застряв у моєму горлі. Я ніби чимось вдавилася, через мить я могла виблювати. Я відчувала, як обливаюся потом, як непритомнію, ноги підгиналися піді мною. Я не могла примусити себе промовити ім’я не того чоловіка, я не могла пообіцяти себе нікому, крім Ричарда. Я зробила ще одну спробу. Мені вдалося проказати: «Я, Єлизавета, беру тебе…», і тут я провалилася в мовчанку. Це було безнадійно, я не могла цього сказати. Я спробувала кахикнути й підняла очі до його обличчя. Я не могла нічого із собою вдіяти, я ненавиділа його як ворога, я не могла примусити себе мріяти про свого ворога. Я не могла промовити його ім’я, мабуть, не могла й одружитися з ним.

      Але, Генрих, прозаїчний і реальний, чудово розумів, що діялося зі мною, й вирішив допомогти мені, вгородивши нігті у мою м’яку долоню. Він глибоко встромив їх у мою плоть, я зойкнула від болю, і важкий погляд його карих очей виринув із туману, і я побачила, як він розгнівався. Я судомно вдихнула ковток повітря.

      – Скажи це! – люто промурмотів він.

      Я опанувала себе й знову сказала, тепер правильно вимовивши його ім’я:

      – Я, Єлизавета, беру тебе, Генриха…

      Шлюбний банкет відбувався у Вестмінстерському палаці, й мене обслуговували на зігнуте коліно, ніби я була королевою, хоч її світлість мати короля нагадала раз або двічі, що хоч я й дружина короля, але мене ще не коронували. Після банкету були танці, й кілька досвідчених акторів зіграли п’єсу. Виступали акробати, хор проспівав кілька пісень, королівський блазень розповів кілька непристойних історій, а тоді моя мати й сестри відвели мене до спальні.

      Там давно горів вогонь у каміні, який пахнув жаром від товстих колод і сосновими шишками, і моя мати дала мені випити спеціально звареного весільного елю.

      – Ти нервуєш? – запитала мене Сесилія голосом солодким, як мед.

      Ми досі не знаємо дати її весілля, й вона стурбована тим, аби ніхто не забув, що воно має бути наступним.

      – Я не сумніваюся в тому, що нервуватиму у свою шлюбну ніч. Я знатиму, коли настане моя черга, а ти знаєш?

      – Ні, – коротко відповіла я.

      – Чому ти не допоможеш сестрі лягти до ліжка? – сказала їй мати, й Сесилія відгорнула ковдри й штовхнула мене на високе ліжко.

      Я прихилилася спиною до подушок і проковтнула СКАЧАТЬ