Доктор Сон. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нам з цим марудитися, милочко, та й той, що ти маєш, далебі не смачний. Смакуватиме, як жорстке м’ясо старої корови мугиреві.

      – Кому?

      – Не переймайся, просто слухай. Ми тебе не вб’ємо. Що ми зробимо, якщо ти скажеш «ні», так це зітремо в тебе з пам’яті спогад про цю маленьку бесіду. Ти прийдеш до тями на узбіччі дороги біля якогось вбогого міста – може, Топіки або Фарго[25] – без грошей і не маючи гадки, яким чином ти там опинилася. Останнє, що ти пам’ятатимеш, як ходила в кінотеатр з чоловіком, якого ти пограбувала і знівечила.

      – Він заслуговував на нівечення, – випалила Енді.

      Роза зіп’ялася навшпиньки, потягуючись, її пальці торкалися даху її автодому.

      – Це твої проблеми, медова лялечко. Я не твій психіатр. – На ній не було бюстгальтера; Енді ясно бачила, як змістилися всередині майки пунктуаційні знаки її сосків. – Але є дещо для роздумів: разом із грішми і твоїм безсумнівно фальшивим посвідченням особи ми заберемо і твій талант. Наступного разу, коли ти в притемненому залі кінотеатру запропонуєш якомусь чоловікові заснути, він обернеться до тебе й запитає, про що це ти таке к бісу говориш.

      Енді пройняло холодним струменем переляку.

      – Ви не можете такого зробити.

      Але вона пам’ятала ті жахливо сильні руки, що сягнули всередину її мозку, і відчула цілковиту впевненість, що ця жінка таки може. Їй може знадобитися невеличка допомога її друзів з отих жилих фургонів та автодомів, що тулилися навкруг цього «ЕрфКрузера», немов поросята до цицьок свиноматки, але, о так, вона зможе.

      Роза на це не звернула уваги.

      – Скільки тобі років, милочко?

      – Двадцять вісім.

      Вона ретушувала свій вік, відтоді як досягла великого числа «три нуль».

      Роза поглянула на неї, усміхаючись, не кажучи ані слова. Енді зустрілася з тими її гарними сірими очима на п’ять секунд і змушена була опустити погляд. Але при цьому її очі вперлися в ті розкішні груди, незагнуздані, але без жодних ознак провисання. А коли знову глянула вище, очі її не сягнули далі губ цієї жінки. Тих її коралово-рожевих губ.

      – Тобі тридцять два, – промовила Роза. – О, це лише потрошку проявляється – тому що ти жила важким життям. Життям втікачки. Але ти все ще гарненька. Залишайся з нами, живи з нами, і за десять років від сьогодні тобі насправді буде двадцять вісім.

      – Це неможливо.

      Роза усміхнулась.

      – Через сто років від сьогодні ти виглядатимеш і почуватимешся на тридцять п’ять. Поки не приймеш духу, тобто. По тому тобі знову стане двадцять вісім, тільки почуватимешся ти на десять років молодшою. І ти прийматимеш дух часто. Живи довго, залишайся молодою, харчуйся добре: це ті три речі, які я пропоную. Як вони тобі?

      – Надто гарно, щоби бути правдою, – сказала Енді. – На кшталт отих рекламних оголошень, що обіцяють тобі застрахувати життя за десять доларів.

      Вона не зовсім була СКАЧАТЬ