Название: Доктор Сон
Автор: Стівен Кінг
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Ужасы и Мистика
isbn: 978-966-14-6183-2, 978-966-14-6280-8, 978-1-4767-2765-3, 978-966-14-6184-9, 978-966-14-6182-5, 978-966-14-6180-1
isbn:
Дік поліз рукою собі в кишеню штанів і видобув пачку «Марлборо» із заткнутою за целофан книжечкою сірників. Вставивши до губ сигарету, він потім змушений був ловити її сірником, бо й рука в нього тремтіла і губи тремтіли також. Денні був приголомшений, побачивши сльози, що забриніли Діку в очах.
Зрозумівши вже, куди хилиться ця історія, Денні запитав:
– Коли він повернувся назад?
Дік глибоко затягнувся, а потім видихнув дим крізь усміхнені губи.
– Тобі не тра’ було зазирати мені до голови, щоби це второпати, еге ж?
– Так.
– За шість місяців. Одного дня я прийшов додому зі школи, а він лежить на моєму ліжку голий, зі своїм настовбурченим плюсклим, напівзогнилим прутнем. І каже: «Ходи-но сюди, сідай на цю штуку, Діку-Пуцьвіріньку. Ти мені тисячу пообіцяв, а я тобі дві тисячі дам». Я заверещав, але нікому було почути мого крику. Мама і тато, вони в мене обоє працювали, ма в ресторані, а тато на друкарському пресі. Я вибіг і захрьопнув двері. І чую, що Чорний Дідо підводиться… чалап… через кімнату… чалап-чалап-чалап… а далі я почув…
– Нігті, – прошепотів Денні майже всуціль відсутнім голосом. – Дряпають двері.
– Якраз це. Я не заходив туди знову аж до самого вечора, поки додому не прийшли мама з татом. Він пропав… але там залишилися покидьки.
– Авжеж. Як і в нашій ванній. Бо він уже розкладався.
– Якраз це. Я сам поміняв постіль, я вмів уже, бо ма показала мені, як це робиться, ще за два роки до того. Сказала тоді, що я вже занадто дорослий і не потребую більше хатньої робітниці, що хатні робітниці – то для маленьких білих хлопчиків і дівчаток, як ті, за якими вона сама доглядала, поки не отримала роботу управительки у стейк-хаусі Беркіна. Приблизно за тиждень бачу я клятого Чорного Дідо в парку, сидить верхи на гойдалці. Він був одягнений у свій костюм, але той був весь покритий якоюсь сірою паддю – пліснявою, що наросла на ньому там, під землею, в труні, я гадаю.
– Йо, – відгукнувся Денні. Це прозвучало якимсь ніби склянистим шепотом. На більше він не спромігся.
– При тім ширінка в нього була розкрита, і все його хазяйство було вивалене надвір. Вибач, що я тобі все це розказую, Денні, ти надто юний, щоби чути про такі речі, але тобі тра’ про це знати.
– А тоді ви вже пішли до Білої СКАЧАТЬ