в ньому водяться реверанси співчуття. Старшина помстився Густолісу за свою дубовість. Під час звичайної солдатської муштри маршируванням із «запєвом» Микола, як завжди, був «запєвалой». Та на той раз з десяток його «запєвів» рота ігнорувала. Улюблені старшиною українські пісні не йшли. А старшина вимагав і вимагав «запєвів» від Миколи аж до заїзду по його обличчю; Густоліс старшину рукопашним прийомом шпуранув таки далеченько. Те все спостерігав офіцер, командир роти, Лєпін. Він і вліпив Миколі десять днів гауптвахти. Перших три доби Микола відсипався, а далі прокинувся його шлунок. На гауптвахті добова пайка – кружка кип’ятку і крумочка хліба в сто грамів. Не розженешся. Охороною гауптвахти ставили азіатів – «моя твоя не понімаєт». Товариші з кухні нічого з об’їдків не могли передати. Микола був голодний і злий, як вовк. А тут лейтенант гауптвахти заставляє всю ту дивізійну гауптвахту прибрати, помити, вилизати. Микола і того офіцерчика так шпурнув в стіну, що в тому аж кавкнуло. П’ять днів арешту механічно доплюсувались. На 12–13 день Микола почав пухнути з голоду, ноги налились набряками. Тільки щасливий збіг подій звільнив Миколу від гірших наслідків. Микола захищав честь дивізії у волейбольній команді. З дитинства грав у волейбол, про футбол і баскетбол в селі не йшлося, то і Миколу ці ігри обійшли стороною. Капітан волейбольної команди дивізії, майстер спорту, чемпіон Чувашії Юра Шахідінов випросив Миколу Густоліса у командира дивізії з гауптвахти. Попереднє грання шістнадцяти дивізійних команд Микола пропустив: від’їдався і відсипався. Але у трьох фінальних зустрічах з доплюсуванням Миколиної викладки команда їхньої дивізії зайняла третє місце, що було великою похвалою для начальства. Миколині гріхи простилися – забулися. Але старшина на Миколу мав «зуб». Помста ще не зів’яла.
Густоліс заліз в бетеер, але керував машиною уже тільки лівою рукою. На черговому кидку бетеера з кам’янистого горбка Микола зімлів. То ледве не коштувало життя сімом солдатам того бетеера. Миколу витягли з бетеера, вмостили на плащпалатку, а на привалі його відправили а медчастину. Отут доля почала на повному серйозі вчити-проучати Миколу Густоліса.
В Саратові знаходився профільний хірургічний госпіталь для вищого армійського офіцерства. Миколу Густоліса, не гаючи часу, переправили в той госпіталь. Все плече і верхня права частина грудної клітки вкрилася загрозливими синьо-чорними смугами на темно-вишневому тлі. Шкіра була глибоко подряпана в тому місці. Хірург – майор медичної служби, зразу ж діагностував грізну небезпеку: перелом ключиці, газова гангрена. Микола знав, що гангрена – то відрізають, а незрозуміле «газова» застрягло тромбом в розумі, додавшипсихологічних мук. Консультував начальник госпіталю, полковник медслужби, який пройшов війну з не одною тисячею хірургічних операцій. Майор наполягав на ампутації руки, полковник звернувся до Густоліса: «Как будєм?» Хлопець навідріз відмовився від необхідності ампутації, розуміючи, що він буде глибоким
СКАЧАТЬ
