Захід сонця вручну. Петро Ящук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ під «Набат» маловідомого полончанина з Хмельниччини. Микола Густоліс, з села Відьмівці, і Микола Хоменко, з села Горбики, не зустрічалися після закінчення десятирічки в їхньому райцентрі, до якої добиралися з протилежних кінців, зі своїх сіл, по 5–7 кілометрів. Микола Густоліс встиг ще до армії закінчити училище сільськогосподарської механізації. Другий Микола – Хоменко, до армії працював розсильним у райкомі комсомолу, де його старша сестра Марія в той час вибилась на інструктора комсомолу. Він ще в школі вирішив стати військовим офіцером. Обидва Миколи відбезпросвітної напівдармової колгоспної праці односельчан зрозуміли: будь-що, а треба вирватися з безпаспортного села.

      І ось зелений потяг обох юнаків, на одне ім’я, беззупинно, за тиждень, відтарабанив аж за Волгу у невідомий, закритий для цілого світу, полігон Шіхани, в напівпустельній стороні Саратовської області. Розпочалася розказана-переказана, писана-розписана солдатська служба з її суворим вишколенням і безхмарними клаптиками скупої армійської радості в листах з дому. Як просиділи обидва Миколи з п’ятого по десятий клас на одній парті, то так і втрапили вони в одне відділення СА. Була між ними школярська приязнь, а тепер ось юначе, але уже доросле усвідомлення свого земляцтва, яке зобов'язувало їх триматися одного котілка. Їхній батальйон був елітарним, започатковуючим секретну частину військ хімічної оборони, з якого і про який всяка інформація гасла і гасилася на підступах до порядків різнопланової охорони.

      Солдати того батальйону уже через півроку ставали тренованими парашутистами і досвідченими водолазами, котрі спочатку по контрольному дроті, а потім по спеціальному орієнтуванню переходили дно Волги. Вони ж ставали і радистами, і парашутистами, і розвідниками звичайними і незвичайними – «хімічними», танкістами і водіями бетеерів, автоматниками і вишколеними десантниками, і просто ударною силою в будь-якій ситуації. І майже всіма цими видами військових професій оволодівав кожен солдат. Шіхани… Всі ті набуті знання реалізовувалися, здавалося б, у найбільш невідповідних умовах. На полігон наганяли верблюдів, табуни коней, череди корів, отари овець, і все те, рогате, парнокопитне, і з роздвоєними ратицями, зверху кропили зарином або пускали на все те, живе Боже створіння, хмарку ще невідомих світові засекречених газів, які потім будуть названими ві-газами, і туди ж закидали на кілька днів, у спеціальному обмундируванні, «хімічний» батальйон. Виживання настільки було серйозним, що медичний відбір у «хіміки» не знав ніяких компромісів щодо відхилення у фізичному чи психологічному стані здоров’я новобранця. Шіхани вимагали фізично здорових і психологічно відповідальних солдат.

      «Підйом», навчання, «відбій», «тривога», «караул» – цьому замкненому колу, здається, немає кінця в армії, але в Шіханах це коло було ущільненішим, ніж в будь-якій частині, а якщо відкривалося «віконце», то в нього запихали годину оволодівання прийомами рукопашного бою. І хоч Шіхани ніде не вимовлялись вголос, про них знали за океаном, так СКАЧАТЬ