прибув до Італії, щоб вінчатися в Римі, в Мілані його зустріли Маттео Вісконті і Гвідо Делла Toppe, які тоді очолювали ці роди. Тут Маттео й спало на думку скористатися приїздом цісаря, щоб прогнати Гвідо. Він гадав доскочити свого завиграшки, адже Гвідо стояв на боці, ворожому цісареві. Слушною нагодою він вважав нелюбов народу до німців через чинений ними ґвалт; він нишком заходився підбадьорювати краян і підмовляв їх узятися до зброї й скинути з себе кормигу цих варварів. Коли, на його думку, все було досить гарно підлаштовано, він доручив одному зі своїх вірників зірвати бунт, і от зненацька міланська людність під няла зброю проти всього, що носило німецьке ймення. Тільки-но зчинився заколот, Маттео зі своїми синами й озброєними людьми поквапився до Генріха і попередив, що розрух здійняли Делла Торре, які, не вдовольняючись тим, що в Мілані вони перебувають приватно, скористалися нагодою нашкодити йому, аби прислужитися італійським гвельфам і захопити владу в місті. Але він, Генріх, може не турбуватися: якщо треба його захистити, то їх, Вісконті і його прихильників, буде цілком достатньо для запоруки його безпеки. Генріх легко повірив усьому, що сказав Маттео, злучив свої сили з силами Вісконті, і вони разом ударили на загони Делла Торре, що діяли в різних кінцях міста, приборкуючи бунт, перебили всіх, кого могли, а інших вигнали з міста, забравши їхнє майно. Так Маттео став володарем Мілана. Його спадкоємцями стали Галеаццо й Аццо, а їхніми – Лукіно і Джованні. Джованні став у місті архієпископом. Лукіно ж сконав раніше за нього, і спадкоємцями були Бернабо і Галеаццо. Та незабаром помер і Галеаццо, зоставивши сина-одинака Джана Галеаццо, іменованого графом Вірту, який по смерті архієпископа під ступно убив свого дядька Бернабо і залишився в Мілані єдиним державцем. Він перший і прибрав титул дука. Синами його були Філіппо і Джованні Марія Анджелло, останній скоро поліг від рук міланського люду. Він залишив державу Філіппо, який не мав, одначе, мужеського роду, через що влада від дому Вісконті перейшла до дому Сфорци, а як і чому так сталося, ми розповімо окремо.
XXVIII
Та вернімося до того, чого я відбіг. Цісар Людовік, щоб підняти роль своєї партії і за одним разом вінчатися на царство, прийшов до Італії. У Мілані він захотів злупити грошики з міланців, удаючи, ніби намагається вернути їм волю, і запроторив усіх Вісконті до в’язниці. Одначе невдовзі на вимогу Каструччо Луккського він повипускав їх. Потім подався до Рима і, щоб збільшити в Італії розрух, посадив антипапою П’єтро делла Корбару, сподіваючись з допомогою його слави та загонів Вісконті підірвати ворожу йому партію в Тоскані і в Ломбардії. Одначе Каструччо сконав, і для Людовіка це стало початком краху, бо Піза і Лукка збунтувалися і пізанці випровадили антипапу у Францію до папи у полон, оскільки цісар, втративши надію чогось добитися в Італії, повернувся до Германії. Та не встиг він забратися геть, як Іоанн, король Богемії, прибув до Італії на заклик брешійських гібеллінів і захопив Брешу і Бергамо. А що наскок
СКАЧАТЬ
