Камінний господар. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Невже?

      Ще потiм абатиса та держала

      таверну для контрабандистiв.

      Справдi,

      вiн не без дотепу, твiй дон Жуан!..

      А ти неначе горда з того всього, —

      рахуєш тих сперечниць, мов трофеї,

      що лицар твiй здобув десь на турнiрi.

      А заздрю їм, Анiто, тяжко заздрю!

      Чому я не циганка, щоб могла з

      ректися волi вiльної для нього?

      Чому я не жидiвка? — я б стоптала

      пiд ноги вiру, щоб йому служити!

      Корона — дар малий. Якби я мала

      родину, — я б її не ощадила…

      Долорес, бiйся бога!

      Ох, Анiто, найбiльше заздрю я тiй абатисi!

      Вона душi рятунок вiддала,

      вона зреклася раю!

      Анно! Анно!

      Ти не збагнеш сих заздрощiв нiколи!

      Я б їм не заздрила, тобою бувши,

      нещасним тим покидькам. Ах, прости,

      забула я, — вiн i тебе ж покинув!

      Мене не кидав вiн i не покине.

      Знов загадки! Та що се ти, Долорес?

      Ходила й я до нього в ту печеру,

      де вiн ховався…

      Ну? i що ж? Кажи!

      Вiн був порубаний. Жону алькада

      вiн викрасти хотiв. Але алькад

      її убив, а дон Жуана зранив…

      Та як же ти дiсталася до нього?

      Тепер я вже й сама того не тямлю…

      То щось було, як гарячковий сон…

      Глядiла я його, носила воду

      опiвночi, i рани обмивала,

      i гоїла, i вигоїла.

      Що ж?

      Осе i все?

      Осе i все. Вiн встав,

      а я пiшла вiд нього знов додому.

      Такою ж, як була?

      Такою, Анно,

      як чиста гостя. I ти не думай,

      що я б йому далася на пiдмову.

      Нiколи в свiтi!

      Але ж ти кохаєш

      його шалено.

      Анно, то не шал!

      Кохання в мене в серцi, наче кров

      у чашi таємнiй святого Граля.

      Я наречена, i нiхто не може

      мене сплямити, навiть дон Жуан.

      I вiн се знає.