Небо над Віднем. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Обидва шахісти, замість поспівчувати, тільки марно намагався стримати сміх. Той душив їх дедалі нестерпніше, аж доки не перейшов у безсоромний регіт. Розгублені кельнер і клієнт виглядали настільки кумедно, що стриматись було годі.

      Нарешті офіціант поспіхом змінив скатертину і запевнив, що страви подадуть повторно за кошт ресторану. Чоловік, якому довелося тепер вдруге чекати на свою вечерю, знервовано розкурив згаслу цигарку і всівся за іншим столиком. Звідти він докірливо дивився на Лайоша і бороданя, які без успіху намагалися повернутись до гри. Врешті, здавалось, не витримав і підійшов до них.

      – Що ж, панове, радію, що мимоволі зумів потішити вас, – сказав він з сильним слов’янським акцентом.

      – Даруйте, – знітився Лайош, – ми сміялися радше з обставин…

      – Нічого, – примирливо відповів той, – мені самому ця ситуація тепер видається кумедною.

      – Мене звати Габор Чемері, – першим представився бородань.

      – Іван Дмітров, – відповів той.

      На обличчі Габора проявилось глибоке здивування, мовби в центрі Будапешта він зустрів не росіянина, а щонайменше індіанця з племені майя.

      – Я Лайош Вешелені, – другий шахіст обірвав незручну паузу.

      У відповідь Дмітров потис йому руку.

      – Не бажаєте коньяку? – Габор спробував дещо виправити своє становище.

      – Залюбки, – погодився той.

      Лайош зробив знак офіціантові, і той миттю приніс третю склянку. Випивши, чоловіки завели розмову про те, про се, аж раптом Дмітров запитав:

      – Чи знаєте ви, панове, що наш посол у Будапешті, Ніколаєв, так само, як і ви, палкий шанувальник гри в шахи?

      Чоловіки заперечливо хитнули головами.

      – Звідки ж нам знати? – додав Габор. – Ми не мали приємності спілкуватись з паном Ніколаєвим.

      – Ваша правда, – згодився Дмітров, – угорці не ходять в російське посольство.

      – А ви там служите? – запитав Лайош.

      – Вже ні, – з гіркотою в голосі відповів росіянин, – кілька днів тому ми отримали ноту з вимогою залишити межі монархії. Простіше кажучи, забратися під три чорти з Будапешту… Я прожив тут десять років. Як бачите, навіть вивчив мадярську мову, хоч легше, їй-богу, мені далася китайська. А тут таке…

      Нависла ще одна незручна пауза, і Габор не знайшов нічого кращого, як знову наповнити склянки коньяком. Всі троє неквапно випили, в цей час думаючи, про що говорити далі. Продовжив розмову Дмітров:

      – Отже, про пана Ніколаєва…

      – Так, так, – з удаваною цікавістю озвалися двоє інших співрозмовників.

      – Пан посол не тільки майстерний гравець в шахи, але й колекціонер шахових реліквій, – продовжив росіянин, – тут у нього зберігалася чудова колекція старовинних фігур та дошок, яку він збирав упродовж СКАЧАТЬ