Небо над Віднем. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ завершити всі свої справи, спакувавши з нечуваною швидкістю найнеобхідніше в дві валізи і навіть не попрощавшись, як слід, зі своєю вірною Клавдією, котра служила йому чесно і віддано багато років.

      Доктор Шойман наказав мозку заткатися і, стиснувши в спітнілих руках свої валізи, рушив до головного входу. Ніхто не стеріг відчинену браму, та й уздовж дубової алеї йому не трапилось ані душі. Лише коли доктор минав сухий покинутий фонтан, десь над головою голосно каркнув ворон. Шойман підскочив на місці.

      – Verdammt noch mal![1] – від несподіванки викрикнув він.

      Потім звів очі догори і люто додав:

      – Vepriss dich!..[2]

      – Докторе Шоймане? – раптом почулося звідкілясь.

      Віденець підскочив удруге, але цього разу стримався від лайки.

      На сходах перед дверима лікарні він розгледів Цахера.

      – Ви спізнюєтесь, докторе, – знервовано промовив той, – швидше, в нас мало часу!

      Шойман видихнув з полегшенням і поспішив до нього. Цахер зустрів того палючим поглядом. Шкіра на його обличчі натягнулася так, що здавалось от-от трісне, а жувальні м’язи сердито сіпалися.

      – Ми домовились на десяту, пане докторе, – нагадав Цахер, – а зараз майже пів на одинацяту.

      – Пробачте, я…

      «Сумнівався до останньої миті», – хотів сказати Шойман, але вчасно замовк.

      – Я не сподівався, що за цією адресою виявиться психіатрична лікарня, – промовив натомість він.

      – Ви хіба не львів’янин, чорт забирай?

      – Ні.

      – Гаразд, ходімо.

      Цахер потягнув до себе важезні двері і пропустив його в темний коридор.

      – Мені дивно, чесно кажучи… – промовив Шойман і знову замовк, дослухаючись до свого відлуння.

      – Що саме вам дивно? – запитав Цахер і, чиркнувши сірником, підніс вогонь до свого обличчя.

      Воно тепер було таким зловісним, що лікар продовжив не одразу.

      – Що саме вас дивує? – повторило це обличчя, вимовляючи роздільно кожен склад стримано-спокійним тоном, мовби його співрозмовником був псих.

      – Чому ви запросили мене в… «дурку»?…

      Цахер несподівано розреготався так, що в доктора захолола кров.

      – Ви ж хотіли вирватися з цього провінційного світу, правда, пане Шоймане?

      – Звісно, але я хотів зробити це в прямому значенні! – лікаря почала розбирати лють. – Якби я прагнув заховатись поміж хворими, то, принаймі, обрав би своїх пацієнтів!

      Сире відлуння темного коридору насмішливо повторило цю розмову.

      – Не турбуйтесь, докторе, – спокійно мовив Цахер, запалюючи другий сірник, – я вам пообіцяв, що ви опинитесь у Відні, і ви там опинитесь післязавтра. Навіть якщо зараз ви на Кульпаркові. Гроші принесли?

      – Приніс, – обережно сказав Шойман.

      – Давайте сюди.

      Лікар СКАЧАТЬ