Небо над Віднем. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ усього лиш мій кабінет, а не лігво монтикори, як ви, мабуть, спершу подумали.

      – Річ не в тому, – відповіла Емма, все ще тримаючись біля дверей, – порядній жінці не личить залишатися наодинці з чоловіком, з яким вона ледве знайома.

      – Ви щойно зробили мене щасливим, – радісно промовив наглядач, – мені вже за п’ятдесят, я, либонь, удвічі за вас старший і всеодно можу дати поживу чуткам! Боже мій! Яке щастя!

      – Припиніть, – засміялася Емма, – звісно, можете…

      Жінка мала на увазі, що трапляється й не таке, але, натомість, мимоволі підтвердила його слова.

      – То ви поясните, навіщо мене сюди затягли? – поспіхом запитала вона.

      – Аякже, – сказав Пройман, – але для початку… Ви маєте годинника?

      – Так, – відповіла Емма, дістаючи з кишені елегантний жіночий дзигар, – зараз рівно десята.

      – Чудовий час, – мовив наглядач, – в цю пору нам ніхто не завадить.

      З цими словами Пройман дістав з полиці декілька книг і обережно поклав їх на софу. Потім зняв з шиї срібний ланцюжок, на якому висів ключ. Просунувши руку з ключем у простір, де нещодавно стояли книги, він знайшов там замкову шпарину і відімкнув невидимі дверцята.

      За якусь мить наглядач тримав у руках невеличку скриньку.

      – Правда як в казці? – запитав він.

      Емма кивнула.

      – Так от, моя люба, перша таємниця цієї коштовності в тому, що в тій залі, – він вказав на зачинені двері, – насправді копія імператорського діаманту, а оригінал я тримаю зараз в руках…

      Сказавши це, Пройман відкрив перед нею скриньку.

      – Ну як? Ви не розчаровані? – запитав чоловік, вдосталь намилувавшись її здивуванням.

      – Ні, зовсім, – посміхнулась жінка, – я навпаки заінтригована ще більше, оскільки таємниця, як виявилось, не одна, адже ви сказали, що це була тільки перша.

      – Саме так, – підтвердив наглядач, – але перш ніж я відкрию другу, візьміть діамант в руки, щоб ви могли відчути цю красу на дотик.

      – Сміливіше, – підбадьорив її Пройман, помітивши, що Емма вагається.

      Жінка простягнула руку і обережно взяла прикрасу. Здавалось, ніколи ще вона не відчувала такого захвату, як зараз. Піднісши діамант до світла, Емма розглядала кожну грань і кожен візерунок на його вишуканій короні. Усе в ньому здавалось бездоганним та довершеним.

      Раптом, опам’ятавшись, вона повернула прикрасу наглядачу. Той все ще усміхався, спостерігаючи за нею.

      – Як довго, на вашу думку, ви його розглядали? – несподівано запитав Пройман.

      – Я, мабуть, трохи захопилася. Даруйте, – зніяковіла Емма.

      – Річ не в тому, моя люба. Мені справді потрібно знати скільки, на вашу думку, минуло часу.

      – Думаю, не менше п’яти хвилин, – відповіла вона.

      – Чи можу я попросити вас переконатися в цьому?

      Емму дещо здивувала ця його несподівана педантичність, але жінка вирішила не СКАЧАТЬ