Небо над Віднем. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та жандарми займалися, здебільшого, мобілізацією населення.

      Доктор Шойман з приємністю розумів, що йому байдуже, скільки коштують сіль та борошно, адже завтра він буде у Відні, а там і поготів можна не перейматися такими дурницями. В своєму будинку на Картнерштрассе, подалі від цього провінційного божевілля, найперше, він доручить служниці приготувати для нього ароматичну ванну, а потім подати до кабінету справжній віденський сніданок. Вдень він провідає друзів і розповість їм за чаркою шнабсу про свої пригоди, а ввечері подасться в оперу.

      Такі думки примушували його посміхатись. І схоже, він був єдиним, хто посміхався в цей дощовий день, мабуть, в цілому Станіславі. Хоча, ні… Решта втікачів зі Львова також могли б зараз посміхатись.

      Ввечері, о десятій годині, доктор Шойман одягнув свій найкращий костюм і спустився до бенкетної зали готелю. Біля входу його зустрів усміхнений кельнер і запропонував вина. З радістю взявши бокал, доктор глянув на присутніх, а ті, в свою чергу, дружно звели погляди на нього. Струнний квартет в глибині зали щойно закінчив якийсь урочистий вальс і серед тиші почувся старечий голос:

      – Ось знову той, що з курвами волочиться!..

      Авжеж! Куди без пані Танатович! Вона сиділа на стільці досить далеченько від входу, і залишалося тільки заздрити, що в такому віці стару ще не підводив зір.

      – Бабусю, заради Бога, припиніть! – почувся розпачливий голос її спадкоємиці.

      На щастя, музиканти зрозуміли, що варто вступати знову і швидко розпочали новий вальс, порушивши незручну тишу. Шойману нічого іншого не залишалось, як відійти убік і пити своє вино.

      Спадкоємиця пані Танатович з винуватим виглядом підійшла до нього.

      – Пробачте, прошу вас, – сказала вона, – моя родичка вже в досить поважному віці і не завжди тямить, що говорить.

      – Пусте, – усміхнувся той, – я добре розумію такі речі. Я лікар… Мене звати Пауль Шойман.

      – Домініка Ліновська, – відповіла вона, – а пан справді лікар?

      Спадкоємиця чомусь перепитала з такою цікавістю, мовби Шойман виявився факіром або ковтачем ножів.

      Чоловік підтвердив.

      – А чим саме займаєтесь? – вирішила уточнити Домініка.

      – Лікую шкіру…

      – Як цікаво, пане Шоймане!

      Лікар по-дурному всміхнувся, гадки не маючи, що відповідати на такі слова. На щастя в залі несподівано залунали гучні оплески музикантам. Таким чином квартет урятував його вдруге за вечір.

      Час від часу прибував хтось новий, так само зустрічався зніяковілим поглядом з присутніми, брав бокал з вином і відходив убік. Більшість насправді добре знали одне одного і за інших обставин, десь посеред міста чи в якому-небудь локалі, радо б теревенили про все на світі. Але зараз кожен волів мовчки поглинати вино та рештки кисню, якого в цій залі ставало дедалі менше і вже відчувалась духота.

      Так, СКАЧАТЬ