Час жити і Час помирати. Еріх Марія Ремарк
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Час жити і Час помирати - Еріх Марія Ремарк страница 7
Название: Час жити і Час помирати
Автор: Еріх Марія Ремарк
Издательство: ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Жанр: Книги о войне
isbn: 978-966-14-9125-9, 978-966-14-9580-6, 978-966-14-9584-4, 978-966-14-9583-7, 978-966-14-9582-0, 978-966-14-9581-3
isbn:
– Нікчемні стрільці, – гаркнув Мюкке. – Цілитись не вмієте!
– Це Гіршман, пане лейтенант, – доповів Штайнбреннер.
– Ні, не Гіршман, – заперечив Гребер.
– Тихо! – крикнув Мюкке. – Вас не питають! – Він поглянув на Мюллера. Той стояв страшенно блідий, заціпенілий.
Мюкке нахилився, щоб оглянути інших росіян. Приклавши пістолет до вуха одного з молодших, вистрілив. Голова сіпнулася і знову впала. Мюкке заховав пістолета й подивився на свою руку. Потім дістав носовичка й перев’язав рану.
– Помажте йодом, – порадив Мюллер. – Де фельдшер?
– У третій хаті праворуч, пане лейтенант!
– Негайно йдіть туди!
Мюкке пішов. Мюллер подивився на розстріляних. Жінка лежала, розпластавшись на мокрій землі.
– Покладіть її в яму й закопайте, – звелів солдатам. Він раптом розлютився, сам не знаючи чого.
2
Уночі гуркіт за горизонтом подужчав. Небо почервоніло, а спалахи гарматних пострілів стали чіткішими. Десять днів тому полк відвели з фронту на відпочинок. Але росіяни наближались. Фронт пересувався щодня. Він уже не мав якоїсь певної лінії. Росіяни атакували. Вони наступали вже кілька місяців. А полк кілька місяців відходив.
Гребер прокинувся. Прислухавсь до гуркоту і спробував знову заснути. Але це йому не вдалося. Трохи згодом він узув чоботи й вийшов надвір. Стояла ясна, тепла ніч. Праворуч, за лісом, вибухали снаряди. Освітлювальні ракети висіли в повітрі, немов прозорі медузи, розливаючи холодне сяйво. Десь за лінією фронту прожектори обмацували небо, шукаючи літаків.
Гребер зупинився і глянув угору. Місяць ще не зійшов, але небо було всипане зорями. Він їх не бачив, він бачив лише те, що ця ніч на руку льотчикам.
– Гарна погода для відпускників, – промовив хтось поруч.
Це був Іммерман. Він саме заступив у караул. Хоча полк стояв на відпочинку, партизани могли з’явитися будь-де, і вночі все охоронялося.
– Чого так рано підхопився? – запитав Іммерман. – До зміни ще півгодини. Іди краще спати. Я тебе розбуджу. Коли ж тоді спати, як не в твої роки. Тобі скільки? Двадцять три?
– Так.
– Ну от.
– Я виспався.
– Мабуть, кортить скоріше у відпустку, еге ж? – Іммерман пильно подивився на Гребера. – Хіба не свинство? Відпустка!
– Я її ще не одержав. В останню мить можуть відмінити. Мені так бувало вже тричі.
– Усе може статися. З якого числа тобі належить?
– Це тягнеться вже півроку, і завжди щось ставало на перешкоді. СКАЧАТЬ