Час жити і Час помирати. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тилова служба напевно підібрала й поховала всіх убитих. Напевно!

      – Не дуже це напевно. Наприкінці жовтня випав глибокий сніг. А ми просувалися тоді ще досить швидко.

      – Я чую це від тебе вже вдруге. – Штайнбреннер поглянув на Гребера.

      – Коли маєш охоту, можеш почути ще й втретє. Ми тоді перейшли в контрнаступ і просунулись більш як на сто кілометрів.

      – А тепер ми що, відступаємо?

      – Тепер ми знову повернулися сюди.

      – Отже, відступаємо – так чи ні?

      Іммерман застережливо штовхнув Гребера.

      – А що, може, йдемо вперед? – запитав той.

      – Ми скорочуємо свою лінію, – відповів Іммерман і насмішкувато поглянув Штайнбреннерові в очі. – Ось уже цілий рік. Стратегічна необхідність, без якої не виграти війни. Це відомо кожному.

      – У нього на пальці перстень, – раптом промовив Гіршман. Він прогріб іще й вивільнив другу руку мертвого. Мюкке нахилився.

      – Справді, – підтвердив він. – Навіть золотий. Обручка.

      Усі подивилися на перстень.

      – Будь із ним обережнішим, а то цей мерзотник ще зіпсує тобі відпустку. Доповість, що ти панікер. Він так і жде нагоди.

      – Він просто задавака. Гляди, краще сам не вклепайся. Ти в нього більше на прикметі, ніж я.

      – Чхати мені на нього. Я відпустки не матиму.

      – На ньому нашивки нашого полку, – мовив Гіршман, розгортаючи руками сніг.

      – Отже, тепер немає жодного сумніву, що це не росіянин? Чи не так? – Штайнбреннер ошкірився до Мюкке.

      – Ні, не росіянин, – сердито відповів той.

      – П’ять карбованців! Жаль, що не побилися об заклад на десять. Давай грошики!

      – При мені немає.

      – А де ж вони? Чи не в рейхсбанку? Ану давай!

      Мюкке розлючено подивився на Штайнбреннера. Потім дістав із кишені на грудях гаманець і відрахував гроші.

      – Сьогодні мені не щастить. Прокляття!

      Штайнбреннер сховав гроші.

      – По-моєму, це Райке, – сказав Гребер.

      – Що?

      – Лейтенант Райке з нашої роти. Це його погони. А на правій руці бракує половини вказівного пальця.

      – Дурниці. Райке поранило, і його евакуювали в тил. Нам потім сказали.

      – І все-таки це Райке.

      – Звільніть йому голову.

      Гребер і Гіршман відгрібали далі.

      – Обережно! – гукнув Мюкке. – Не зачепіть голови.

      Нарешті з-під снігу з’явилося обличчя. Воно було мокре, в очницях ще лежав сніг, і це справляло дивне враження; здавалося, скульптор не доліпив маску, залишивши її сліпою. Між посинілими губами блищав золотий зуб.

      – Я його не впізнаю, – сказав Мюкке.

      – А має бути він. Серед офіцерів, крім нього, втрат у нас не було.

      – Витріть йому очі.

СКАЧАТЬ