Час жити і Час помирати. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ командував взводом у їхній роті.

      – Треба негайно доповісти, – сказав Мюкке. – Залишайтеся тут! Я одразу ж повернусь!

      Він подався до хати, де жив командир роти. Це була єдина більш-менш придатна для житла будівля. До революції вона, очевидно, належала попові. Рае сидів у світлиці. Мюкке з ненавистю подивився на широку російську піч, у якій палахкотів вогонь. На припічку спала лейтенантова вівчарка. Мюкке доповів, і Рае вийшов із ним на вулицю.

      Зупинившись біля мертвого тіла, Рае хвилину мовчки дивився на нього.

      – Закрийте йому очі, – мовив нарешті.

      – Неможливо, пане лейтенант, – відповів Гребер. – Повіки надто розм’якли, можуть одірватися.

      Рае перевів погляд на розбиту церкву.

      – Перенесіть його поки що туди. Домовина знайдеться?

      – Домовини довелося покинути, – доповів Мюкке. – У нас було кілька про всякий випадок. Тепер вони дісталися росіянам. Гадаю, вони їм знадобляться.

      Штайнбреннер зареготав. Рае не сміявся.

      – А можна зробити домовину?

      – Швидко її не зробиш, пане лейтенант, – відповів Гребер. – А тіло вже зовсім розклалося. Та й навряд щоб у селі знайшовся підходящий матеріал.

      Рае кивнув.

      – Загорніть його в плащ-намет. Отак у ньому й поховаємо. Викопайте могилу і збийте хреста.

      Гребер, Зауер, Іммерман і Бернінг понесли мішкувате тіло до церкви. Гіршман, обережно ступаючи позаду, ніс чобіт, з якого виглядали рештки ноги.

      – Фельдфебелю Мюкке! – гукнув Рае.

      – Я, пане лейтенант!

      – Сьогодні сюди пришлють чотирьох російських партизанів. Завтра на світанку їх треба розстріляти. Доручено нашій роті. Підберіть добровольців у своєму взводі. Інакше людей визначать у ротній канцелярії.

      – Слухаюсь, пане лейтенант!

      – Одному Господу відомо, чому робити це мусимо саме ми! Але в цьому шарварку…

      – Я йду добровільно, – вихопився Штайнбреннер.

      – Гаразд.

      Обличчя Рае залишилося непорушним. Немов на ходулях, він подибав прочищеною стежкою до хати.

      «Пішов до своєї печі, – подумав Мюкке. – Ганчірка! Що ж тут такого – розстріляти кількох партизанів! Наче вони не розстрілюють наших товаришів сотнями!»

      – Якщо росіян приведуть вчасно, хай вони заразом викопають могилу і для Райке, – сказав Штайнбреннер. – Нам не доведеться місити грязюку. Ви як гадаєте, пане фельдфебель?

      – Про мене!

      На душі в Мюкке було гидко. «Теж мені вчитель знайшовся, – думав він. – Худющий, довготелесий, просто жердина в рогових окулярах. Ще з минулої війни лейтенант! Жодного просування по службі. Хоробрий? Гаразд! А хто не був хоробрим? Немає в нього фюрерського гарту!»

      – Якої ви думки про Рае? – запитав він Штайнбреннера.

      Той здивовано поглянув на нього:

      – Адже СКАЧАТЬ