Мер сидить на смерті. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Головний привид Львова Домовина заправлявся енергією для польоту в Париж. Там він має зустрітися з Верховним привидом, щоб затвердити план дій перед тим, як він поселиться в тіло донора. Бо потім уже ніяк…

      Вірус – таке ймення отримав Верховний привид Європи, коли заступив на престол, – нервово перебирав на полиці книжки. Сторінки перегорталися зі швидкістю вітру, одна книжка за іншою злітали на підлогу. Книжок, які Вірус не встиг переглянути, залишилося не більше десятка.

      – Проблема поганяє проблему, чи не так? – загадково запитав Верховний привид.

      – Я б так не сказав. Працюємо за планом… – розгубився Домовина.

      – Тоді скажи мені, де живе душа Львова?..

      – Ще не знаю…

      – А що ти знаєш, Домовино?.. Зачіпки якісь у тебе є?.. – Допоки Вірус виговориться, Домовина вирішив помовчати. За цей час, можливо, зорієнтується, що не так. Що могло не на жарт розлютити Верховного привида. – Я переглянув усю, яку тільки можна, літературу про Львів і нічого не знайшов. Вилами по воді писано… Це місто справді небезпечне!.. Як ми могли так спокійно поставитися до його піднесення, га?.. Поясни мені, ти там керуєш?.. Як це так скоро може розмножуватися світло?.. Де душа міста? Звідки треба починати шукати душу? Що є зародком світла?..

      – Люди… – промимрив Домовина.

      – Люди є всюди. Без них і нас не буде. Скажи мені, чому в Парижі нормальні люди, а у Львові – схиблені?..

      – Не знаю…

      – Бо сидите там і туристів лякаєте, ось чому!.. Безрукого ката випустили! Кат був призначений для пекла, а не для неба, розумієш це ти, чи ні?..

      – Розумію… Але за ката я вже зазнав покарання…

      – І що з того?.. Ти собі не уявляєш, як би він нам зараз допоміг. У нього було знань більше, ніж в Інтернеті. Бо він працював, учився, а не байдики бив!

      Домовина чекав, коли Вірус виговориться. Мав таку негарну звичку нападати, перш ніж по-нормальному розмовляти.

      – Добре. Точніше, зле… Сідай, розказуй, що маєш. Бо часу обмаль. Якщо світла пошесть від тебе перекинеться на Європу, тобі гаплик. Повний.

      – Знаю…

      – Ти не знаєш! – Домовина пожалкував, що не змовчав. – Тобі не дано знати! Ти можеш тільки здогадуватися! І то краєчком своїх недорозвинених звивин! Я давно б тебе вже звільнив. Перекинув би в Африку під бамбукову стріху! Насолоджуватися сонцем і пісками! Але справа в тому, що у твоїх львівських привидів мізки ще тупіші. І ледачі! Попристроювалися в шикарних замках, старовинних будівлях, кав’ярнях або в підземеллях соборів!.. Романтики нікчемні! Подавай їм красу і затишок!.. Матимете затишок, коли будете вічно корчитися під променями незгасаючого світла!.. А воно гряде!.. – Домовина мав передчуття, що це лише вступ до серйозної розмови. Господи, аби тільки він помилявся!..

      – Добре, – врешті вгамувався Вірус. – Скільки я в тебе випив енергії?..

      – Достатньо. Назад навряд чи долечу… – полегшено зітхнув Домовина. Відчув, СКАЧАТЬ