Вікна застиглого часу. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

      Саме цього я й сподівався. Я побіг додому і відшукав у батьковій шафці з медикаментами пляшечку, на якій красувалася наклейка з черепом та кістками. Я її намочив, обережно здер і наклеїв на хлористий кальцій, яким мене «труїли» мало не щодня мої батьки.

      Череп з кістками подіяв на Міська, як на кота холодна вода. Він зблід і похмуро засопів. Відступати було пізно.

      Йдучи на цегельню, я, як міг, тамував свій життєрадісний настрій, але, мабуть, це вдавалося мені важко, бо я помічав заздрісні погляди Міська. Він теж пробував усміхатись, та ці його усмішки були надто вже страдницькі.

      Ми сіли на камінь, і він тремтячим голосом сказав:

      – Не додумався взяти щось запити? Воно ж, напевно, гірке.

      – Напевно.

      – Може, я за яблуками побіжу?

      – Та ну. Все одно вмирати.

      – А ти не боїшся?

      – Нє-а. – Я витяг пляшку. – А ти боїшся?

      Місько обурився:

      – Я? Ніколи в житті. Щоб ти знав. Давай пий.

      – Я перший?

      – А ти думав! Знаю я тебе. Місько вип’є, а ти втечеш. І тоді Нуська залишиться одному тобі.

      – Дурень ти.

      – Сам дурень. Пий.

      – Хи-итрий! Як вірші підписувати – Місько перший! А як труїтися?

      – Слухай, або ти п’єш, або я всім розкажу, який ти боягуз.

      – Фу, налякав! Можеш розказувати. Я вже буду мертвий.

      І я з трагічним виглядом, закотивши очі, зробив ковток. Гіркота перекривила мені рота. Хоча зараз пішло мені оце пійло набагато легше, ніж тоді, коли мама з татом примушували.

      – Що, т-таке гі-гірке? – спитав Місько.

      – Ще й яке гірке! Як наше життя, – відповів я улюбленою приказкою моєї бабці, бо життя міняється, а приказки залишаються. – Тепер ти пий.

      На Міська було сумно дивитися. Він витер спітніле чоло і взяв плящину.

      – Ну, не тягни, – сказав я.

      – А чому ти не вмираєш?

      – Отрута діє через півгодини.

      – Краще б зразу, – зітхнув Місько. І ликнув «отруту». – Ве-е, яка гидота. Нема нічого загризти?

      На нашу радість, у мене в кишені знайшлася розлізла цукерка.

      Місько закрутив пляшечку і поставив її на камінь.

      – Як ти думаєш – Нуська теж отруїться?

      – Не думаю. Вона нас так сильно не любить.

      – От свиня! Ну за що нас не любити?

      – І то правда.

      – Про нас, напевно, в газетах напишуть.

      – Що там в газетах! Про нас книжку напишуть. «Юрко і Місько – найбільші кумплі». От як вона буде називатися.

      – Ні, не так, а «Місько і Юрко». Ми ж домовились.

      Проте мені така назва не дуже подобалась, і я сказав:

      – А ліпше буде ось як: «Трагічне кохання до зрадливої Нуськи». Правда, гарно?

      – Еге, як у кіно… Як ти думаєш – може, про нас і кіно знімуть?

      – Ясно – знімуть. Індійське.

      – Чому індійське?

      – Бабця СКАЧАТЬ