Груші в тісті. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і що тепер? – ляснув себе по коліні Тенгіз. – Поляки просто уриють і все.

      – Мусимо з ними передомовитись.

      – Як? Навіть не думай до них наближатися.

      Я витяг картку паперу і написав польською, що буду чекати в готелі біля газетного кіоску. Потім вийшов з авта і почимчикував до будки з морозивом. Будка стояла за будівлею, з газика її видно не було. Біля будки крутилися діти. Я вибрав одного і спитав, чи він не хоче морозива. Але коли я пояснив йому, що для цього потрібно зробити, він зажадав не одну, а цілих чотири порції.

      – Ви ж хочете, щоб лягаві не бачили, як я передам записку, правда?

      – Ну.

      – Вони мені поможуть, – кивнув на інших дітлахів.

      Я покірно купив їм морозиво, дав записку, і за хвилю вони вже з галасом бігли поміж автами, мовби граючись у лапанки. Малий ховався, пригинався і перебігав від авта до авта, наближаючись до поляків. А опинившись поруч, різко змахнув рукою і пожмаканий клапоть паперу впав на коліна полякові.

      Я сідаю в авто, пояснюю ситуацію грузинові, і ми під ошелешені погляди ментів від’їжджаємо. Їхній газик лишається пильнувати поляків. За кілька хвилин один з поляків залишає авто і заходить в готель. Ми зустрічаємося біля кіоску і домовляємось на сьому на цьому ж місці. Все одно їм треба поселитися, розпакуватися й пообідати.

      Я зиркнув на годинника, пора було рухатися в «Кентавр» на здибанку зі Славком. В «Кентаврі» Тенгіз відразу рушив обстежувати столики у пошуках відповідної поживи. Я лишив на нього це захоплююче заняття, а сам підсів до Славка біля шинквасу. Славко замріяно бавився порожнім келишком. На другу порцію його явно не вистачало.

      – Повторіть, – сказав я бармену. – А мені шампана.

      – Ти де пропадав? – зрадів Славко.

      – Ой, старий, де я тільки не пропадав.

      Я не розповів йому про пригоди з грузином, обмежившись тільки халепою з чекістами.

      – Але ти дурний! – похитав головою Славко. – Нащо ти погодився віддати їм ті вірші?

      – Та я ж не дам їм ту верліброву фігню, котру він засекретив: «Україна» – «мандоліна», а віршовані «паровози», бо ж Югославія соціалістична країна і там теж Леніна шанують. Бодьові шкоди цим не зроблю.

      – Бодьові не зробиш, але собі зробиш. Ти що, дундук, не розумієш, про що їм розходиться? Вхопити тебе на гачок! Одне завдання виконаєш, потім друге і пішло, поїхало.

      – І що ти пропонуєш?

      – Не дзвони. Пішли вони в задницю. Що вони тобі зроблять?

      – А все ж таки мені страх як хочеться побачити здивований чекістський писок, коли він буде читав «Натхнення в Леніна черпаю, До нього на пораду йду!»

      – Чи ти маєш їх за ідіотів?

      – Ну, добре, переконав. Як там Наталя?

      – Сумує. А ти чим займаєшся?

      – Та зустрів тут одного кумпля. Халтурку запропонував.

      – Що за халтура?

      – З польської перекладаю.

      – Дивись! Везе тобі. А я збираюся СКАЧАТЬ