Вогнем і мечем. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

      – Більше того, – продовжував Зацвілиховський, – кавалер, тут присутній, сам же його і врятував, а слуг вашої милості перебив, у чому, незважаючи на гетьманські укази, не винуватий, тому що із Криму з посольством повертається і про укази не знав; бачачи ж людину, грабіжниками, як він вирішив, у степу кривджену, поспішив їй на допомогу. Про сказаний порятунок Хмельницького заздалегідь, добродію, попереджаю, позаяк він із запоріжцями неодмінно вас у вашій економії провідає, і треба гадати, що ви цьому не зрадієте. Занадто вже ви з ним гиркалися. Тьху, чорти б вас побрали!

      Зацвілиховський теж не любив Чаплинського.

      Чаплинський підхопився і від люті слова не міг вимовити. Лице його зовсім почервоніло, а очі ще дужче витріщилися. Стоячи в такому вигляді перед Скшетуським, він почав безладно викрикувати:

      – Тобто як? Ви… незважаючи на гетьманські розпорядження!.. Я вам, добродію… Я вам, добродію…

      А Скшетуський навіть з лави не підвівся; обіпершись на лікоть, він, як сокіл на прив’язаного горобця, дивився на Чаплинського, що наскакував на нього, і нарешті запитав:

      – Чого ви, добродію, до мене причепилися, ніби реп’ях до собачого хвоста?

      – Та я вас до відповідальності… Не слухаєтесь указу… Я вашу милість козаками!..

      Підстароста так кричав, що галас у винарні дещо стих. Люди почали обертатися до Чаплинського. Він завжди шукав сварки, така вже це була натура, і з кожним зустрічним скандалив; але зараз усіх подивувало, що розійшовся він при Зацвілиховському, котрого тільки й боявся, а загризся з жовніром, одягненим у строї Вишневецьких.

      – Втихомиртеся, добродію, – сказав старий хорунжий. – Сей кавалер прийшов зі мною.

      – Я вас… те… тебе до суду… в колодки!.. – продовжував репетувати Чаплинський, не звертаючи ні на що і ні на кого уваги.

      Тут уже і пан Скшетуський теж підвівся на весь свій зріст, одначе шаблі, що звисала з пояса на двох перев’язях, із піхов не витягнув, а, підхопивши її посередині, підняв таким чином, що руків’я з маленьким хрестиком під’їхало до носа Чаплинського.

      – А понюхайте-но це, добродію, – холодно промовив він.

      – Бий, хто в Бога вірує!.. Люди!.. – крикнув Чаплинський, хапаючись за ефес.

      Але своєї шаблі вихопити не встиг. Пан Скшетуський, повернувши його на місці, однією рукою схопив за комір, другою – нижче спини за шаровари, підняв у повітря і, хоча той рвався, наче дзиґа, із рук, пішов із ним поміж лавами до дверей, виголошуючи:

      – Панове-браття, дорогу рогоносцеві! Заколе ж бо!

      Сказавши це, він дістався дверей, ударив у них Чаплинським, розчинив їх таким же способом і викинув підстаросту геть.

      Потім спокійно повернувся й сів на своє місце поряд із Зацвілиховським.

      У винарні вмить зробилося тихо. Сила, котру щойно продемонстрував Скшетуський, справила на всю шляхту величезне враження. За СКАЧАТЬ