Вогнем і мечем. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

      – Іще й як може, позаяк було. Він назвався полковником князя Домініка Заславського і сказав, що в Кодак до пана Гродзіцького від великого гетьмана посланий. Щоправда, я цьому не дуже-то й повірив, тому що не водою він ішов, а степом.

      – Сей чоловік хитрий, мов Улісс! Та де ж ви його здибали, добродію?

      – Біля Омельника, на правому березі Дніпра. Мабуть, він на Січ їхав.

      – А Кодак хотів оминути. Тепер intelligo.[14] Людей багато було при ньому?

      – Душ сорок. Та тільки вони пізно під’їхали. Коли б не мої, старостина челядь його б задушила.

      – Стривайте, добродію, стривайте. Це справа важлива. Старостина челядь, кажете?

      – Авжеж. За його словами.

      – Звідкіля ж той знав, де шукати, коли в місті всі голову ламають, куди Хмельницький дівся?

      – Цього я не скажу. А може, він збрехав, виставивши звичайних душогубів слугами старости, щоб цим іще більше образи свої підкреслити?

      – Такого бути не може. Одначе справа вельми дивна. А чи відомо вам, добродію, що є гетьманські укази – Хмельницького ловити й in fundo[15] затримувати?

      Намісник не встиг одповісти, бо в цю мить, учинивши страшенний шум, увійшов якийсь шляхтич. Гримнувши дверима і раз, і вдруге, він пихато оглядів присутніх і закричав:

      – Усім привіт, вельмишановне панство!

      Був цей шляхтич літ сорока, на зріст невисокий, із виразом обличчя запальним, чому дуже сприяли неспокійні й, ніби сливи, очі, що сиділи під лобом. Прибулий був, як видно, непосидючим, буйним і скорим до гніву.

      – Усім привіт, вельмишановне панство! – відразу не отримавши відповіді, повторив шляхтич іще голосніше й різкіше.

      – Привіт, привіт! – відгукнулися декілька голосів.

      Це і був Чаплинський, чигиринський підстароста, довірений слуга молодого пана хорунжого Конєцпольського.

      У Чигирині підстаросту не любили, позаяк він був щонайпершим забіякою, бешкетником і інтриганом; але, знаючи про прихильність до нього можновладців, дехто з чоловіком цим знався.

      Одного тільки Зацвілиховського, як, зрештою, й усі інші, він поважав з огляду на чесноти, розважливість і хоробрість останнього. Заздрівши старого, він одразу ж підійшов і, вельми пихато вклонившися Скшетуському, всівся зі своєю коновкою меду поряд із ними.

      – Вельмишановний старосто, – запитав Зацвілиховський, – чи не чути чого про Хмельницького?

      – Висить, вельмишановний пане хорунжий, щоб я не був Чаплинським! А якщо досі не висить, то висітиме неодмінно. Тепер, коли є гетьманські укази, дай мені тільки запопасти його в руки!

      Кажучи це, він так грюкнув по столу, що із кухлів вихлюпнулося налите.

      – Не переводьте, добродію, вина! – сказав Скшетуський.

      Зацвілиховський перебив намісника:

      – А чи дістанете ви його? Адже він утік, СКАЧАТЬ