Вогнем і мечем. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і полковник козацької корогви князя Домініка Заславського теж.

      – Ян Скшетуський, намісник панцирної корогви ясновельможного князя Яреми Вишневецького.

      – Під славною рукою, добродію, служите. Прийміть же тепер удячність мою і руку.

      Намісник більше не вагався. Панцирне товариство хоч і поглядало звисока на жовнірів інших корогов, одначе зараз пан Скшетуський перебував у степу, в Дикому Полі, де таким подробицям надавалося куди меншого значення. До того ж він мав справу з полковником, у чому відразу ж на власні очі переконався, бо жовніри, повертаючи Абданку пояс і шаблю, що заважали їм приводити незнайомого до тями, подали йому й коротку булаву з кістяним руків’ям і яблуком із слизького рогу – звичайну регалію козацьких полковників. Та й одяг на його милості Зиновію Абданку був пишним, а зугарна мова виявляла гостроту розуму та обізнаність у тонкощах світської поведенції.

      Отож пан Скшетуський запросив його повечеряти, позаяк од вогнища, дражнячи нюх і смак, потягнувся вже запах печені. Жовнір вийняв м’ясо із вогню й подав на олов’яному блюді. Заходилися їсти, а коли принесено було добрячий міх молдаванського вина, зшитий із цапиної шкури, зав’язалася й ненудна розмова.

      – За наше швидке та благополучне повернення! – виголосив пан Скшетуський.

      – Ви, добродію, повертаєтесь? Відкіля ж, дозвольте поцікавитися? – запитав Абданк.

      – Здалеку. Із самого Криму.

      – Що ж ви там робили? Викуп возили?

      – Ні, пане полковник. До самого хана їздив.

      Абданк із цікавістю насторожився.

      – Одначе ж у приємній компанії побували! Із чим же ви до хана їздили?

      – Із листом ясновельможного князя Яреми.

      – Так ви і в послах були! Про що ж його милість князь зволив писати ханові?

      Намісник глипнув на співбесідника.

      – Пане полковник, – сказав він, – ви дивились у вічі татям, які вас заарканили, і це ваша справа; але про що князь писав ханові, це справа не ваша і не моя, а їх обох.

      – Я був здивувався, – хитро зазначив Абданк, – що його милість князь такого молодого чоловіка послом до хана відрядив, але, почувши вашу, добродію, відповідь, не дивуюся більше, бо хоча й молоді ви літами, та досвідченістю й розумом зрілі.

      Намісник незворушно вислухав утішні слова, крутнув хіба що молодого вуса й запитав:

      – А скажіть-но мені, ваша милість, що поробляєте ви біля Омельника та звідкіля тут узялися, ще й до того сам один?

      – А я не сам один, я людей на шляху лишив, і їду я в Кодак до пана Гродзицького, командувача тамтешнього гарнізону, до якого мене його милість великий гетьман послав із листами.

      – Чому ж ви не попливли на байдаках?

      – Таким був наказ, од якого відступати мені негоже.

      – Дивно, і вельми, що його милість гетьман так розпорядився, адже в степу ви вскочили в таку халепу; їдучи ж водою, запевне б уникнули її.

      – Степи, добродію мій, тепер спокійні, я їх СКАЧАТЬ