Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ повторяют то же. Назар, не снимая шапки, в ужасе останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю.

      Все молчат.

      Хома (смешавшись). Спасибi, спасибi… Милостi просимо. Просимо сiдати.

      Молчание продолжается. Галя, улыбаясь, украдкой поглядывает на Назара.

      Назар. Сядемо, сядемо, аби було де: ми гостi непроханi. Може, помiшали; дак ми i пiдемо, вiдкiля прийшли. (Смотрит на сватов.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляйполе! (Глядя на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горiлки, i я вип’ю за твоє здоров’я! Не лякайся, не лякайся, наливай.

      Галя в ужасе роняет поднос и флягу.

      Хома (в бешенстве). Хто смiє знущаться над моєю дочкою?

      Назар. Я! Хiба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обiщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тiєї пори, як вiн тебе вирвав iз-пiд ножа гайдамаки! Згадай iще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посмiх! Пiзнав?

      Хома. Пiзнав. (Равнодушно.) Що дальш?

      Галя. Хiба ж не ти прислав?

      Хома. Мовчи! Геть собi!

      Назар (останавливает Галю). Стривай, стiй тут! I тебе обманюють?

      Хома. Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.

      Назар (с презрением). Полковника! Учора була моя, сьогоднi полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?

      Галя (падая на руки Назара). Чую! О, чом менi не позакладало!

      Сват. Осмiлюсь доложить…

      Назар. Мовчи, поганець, шипотиннику!

      Хома. Вiддай менi дочку мою. (Робко подходит к Назару.)

      Назар. Геть, Юда!

      Хома (в ужасе). Прохор, Максим, Iван, Стехо! Гей, хто там є? Возмiть його, харцизяку, – вiн уб’є мене!

      Назар. Нехай Бог тебе поб’є, дiтопродавець! (К Гале.) Галю! серце моє! Промов менi хоть одне слово: ти не знала – за кого? Скажи: не знала?

      Галя (приходит в себя). Не знала, їй-Богу, не знала!

      Назар (к Хоме). Чи чуєш ти?

      Хома. Не чую; я оглух!

      Назар (к гостям). Люди добрi, коли ви не оглухли, так послухайте. Вiн мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, i вiн се чув тодi, а сьогоднi оглух. Де ж його правда? Чи чесний же вiн чоловiк? Правдивий, га?

      Гости молчат.

      Гнат (подходит к Назару). Вiн не чоловiк. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова! (Берет его за руку.)

      Назар. Стривай! Нi, вiн чоловiк, вiн називав мене сином (К Хоме.) Правда?

      Хома. Не тобi вчити, як менi кого називати. Я її батько, а не твiй: так у моїй волi оддать її за кого схочу.

      Назар. А як же вона не захоче, тодi що?

      Хома. Я заставлю.

      Назар. Чи можна ж кого заставить утопиться або повiситься? Хiба ти Бог, що маєш силу чудеса творить? Хiба ти диявол, коли ти не маєш жалю до рiдної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, i їй замiсть його кладеш каменюку. Слухай: i ти ж колись був молодим, i ти ж мав коли-небудь радiсть i горе. Скажи, що чуло, що казало твоє СКАЧАТЬ