Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ну, се вже опiсля побачимо. А поки – ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга i повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщiй!

      Хозяйка. Зараз. (Отходя.) Бiдненький Назар! (Достает с полки флягу с вином й закуску й ставит на стол.)

      Назар печально смотрит на Игната.

      Гнат (к хозяйке). Тепер же знаєш що? Вiзьми мiтлу та мети, виясни хорошенько мiсяць: бач, як насупило! А ми тимчасом побалакаєм, що треба.

      Хозяйка. Що се, Бог з вами! Хiба я вiдьма?

      Гнат. Я так, навмання сказав. Заткни пальцi в уха. Чи второпала?

      Хозяйка. А!.. ви хочете нишком побалакати. Добре, я пiду по Стеху. (Надевает свиту й уходит.)

      Гнат (посмотрев ей вслед). Пiшла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пiзнаєш?

      Назар. Тепер би й рiдного батька не пiзнав.

      Гнат. Розумнi люди усе так роблять: i в хоромах, як у хатi мужик. (Наливает рюмку й подносит.) Не хочеш? Як хочеш! А я совiтував би чарочку-другу Адамових слiзок, як казав було отець економ. Не забув Братський монастир?

      Назар. Нi, скажи лучче, нащо ти мене повiв сюди?

      Гнат. На те, щоб побалакати з тобою, як з козаком, а не з бабою. За козацьку волю i розум! (Выпивает.)

      Назар. Щасливий ти чоловiк!

      Гнат. Ти щасливiший мене.

      Назар. О, якби ти посидiв у моїй шкурi! Ходiм, Гнате, менi тут душно.

      Гнат. Стривай, ще рано. Подивимся, як люди добрi веселяться, та посовiтуємся, куди йти.

      Назар. Менi одно, куди не поведеш.

      Гнат. Ти вп’ять баба. Чи пристали ж козаку такi речi?

      Назар. Гiрко менi, Гнате! Ти смiєшся, а в мене печiнки верне. Хiба ж моє горе смiшить тебе?

      Гнат. Смiшить.

      Назар. А я думав – ти добрий чоловiк.

      Гнат. А я думав – ти козак, а ти, бачу, баба. Ну, скажи менi, чого ти дурiєш? Де твiй розум? Чи стоїть же жiнка, хоч би вона була дочка нiмецького цезаря[5], чи стоїть вона такого дорогого добра, як чоловiчий розум?

      Назар. Стоїть.

      Гнат. Брехня! Ти знаєш, в яку цiну поставив цар Соломон золотий плуг? Вiн каже, що при нуждi шматок хлiба дорожче золота. А я скажу: чарка горiлки козаку милiша усiх жiнок на свiтi.

      Назар. Ти мене, Гнате, морочиш, а менi тепер треба щирого друга.

      Гнат. Добре. Я вiн i єсть, бо кажу правду. А коли хочеш, то й брехать почну для тебе. Все, що хочеш.

      Назар. Не смiйся, а дiлом кажи, що робить менi. Тобi можна i говорить, i думать.

      Гнат. Ось що. Перш усього випий горiлки. Вона i без мене наведе тебе на розум. (Наливает рюмку.) Чи не забув ще ти, як розумно розсужда латинський вiршник…[6] як пак його… ну, той, за якого мене в Братствi випарили рiзками, як отець ректор пiймав у мене за халявою його мудрi вiршi. Вiн каже: «Дурниця все, опрiч горiлки, а iнодi i жiнка пiд руку». Оце так! (Выпивает.)

      Назар (презрительно). Бiдний ти, сердешний чоловiк! Я думав, СКАЧАТЬ