Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

      Стеха. Дивись! Зараз i розсердились. Хiба я на вас?

      Хома. Так що ж, що не на мене? Так на мого… ну… полковника.

      Стеха. Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

      Хома. А що вона? Її дiло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне: а твоє дiло навчить її, врозумить, що любов i все таке прочеє… дурниця, нiкчемне. Ти вже, думаю, розумiєш?

      Стеха. Та се розумiю, та з якого кiнця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось i сьогоднi менi говорила. «Моли, – каже, Стехо, – Бога, щоб швидше я вийшла замiж за Назара, – половину добра свого вiддам!»

      Хома. А ти й повiрила!

      Стеха. А чому ж i нi? Вона така добренька.

      Хома. Дурна ти, дурна! А як же я сам тобi все добро вiддам, тодi що буде? га? Що ти думаєш? (Ласкает ее.) То-то бо i є, дурочка ти безсережна!

      Стеха. Що менi робить, коли я дурочка?

      Хома. А то, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.

      Стеха. Не треба менi вашого добра; я i без нього була б щаслива, якби ви не забули бiдної Стехи i тодi, коли зробитесь великим паном. Я вас так вiрно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви… (Притворно грустит.)

      Хома. От же i нагадали козi смерть! Знов своє. Сказав, так i зроблю.

      Стеха. Чи мало що люди обiщають, коли їм припаде нужда?

      Хома. Годi не знать що базiкать. Пiди лишень до Галi та поговори з нею хорошенько по-своєму, i коли теє… то завтра i мiж нами онеє.

      Стеха. Казав пан – кожух дам, та й слово його тепле. I я тiльки грiх на душу вiзьму.

      Хома. Який тут грiх? Дурниця все те!

      Стеха. Забожiться, що женитесь, тодi, їй-Богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нiчого не буде, їй-Богу!

      Хома. От же їй-Богу, далебi!

      Стеха. Женитесь?

      Хома. Еге!

      Стеха. На менi?

      Хома. Як коржа, так коржа! Як спечемо, так i дамо! Уже ти менi в печiнках сидиш з своїми витребеньками.

      Стеха. Якi тут витребеньки?

      Хома. Ну, добре, добре! Тiльки слухай. Треба дiло сконпонувати так, щоб вона не знала, вiд кого старости, а то – чого доброго – усе пiде шкереберть.

      Стеха. Та вже менi не вчиться, як дiлом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночцi – що твiй кобзар. Старий, скажу, чоловiк, як подумаєш, усiм, усiм лучче вiд молодого. Молодий… та що й казать? нiкуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий – тихий-тихий i покiрний.

      Хома. Так, так! О, ти дiвка розумна! Iди ж до Галi, та, гляди, – гарненько побалакай з нею.

      Стеха. А потiм чи можна менi буде пiти на вечорницi? Я вже зовсiм упоралась. Пустiть, будьте ласкавi, хоч в послiднiй разочок.

      Хома. У тебе тiльки й на думцi, що вечорницi. О, вже менi та Мотовилиха!

      Стеха. Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нiчого!

      Хома. Iди ж, iди та поклич менi Галю, а затим сама полагодь рушники.

      Стеха. Та вже усе напоготовi. (Уходит.)

      Хома. СКАЧАТЬ