Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я там у поповому дворі частувала всю громаду. О, там, моє серденько, є добрі хазяїни. – У нас в Семигорах і справді таких нема, – говорила Кайдашиха.

      Кайдашиха наділа тонку сорочку, зав’язалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юпку, нову білу свиту, ще й в жовті чоботи взулась.

      «Треба гарненько убратись: мене знають усі Бієвці», – думала Кайдашиха й загадала Лаврінові намостить на возі високо сіна, ще й заслати килимом.

      Кайдашиха вгніздилась на весь віз, Кайдаш сів спереду й поганяв воли. Лаврін ішов за возом. Кайдашиха проїхала коло шинку, де стояла купа чоловіків, гордовито підняла голову й «добридень» людям не сказала.

      – Ого-го, наша пані економша вилізла трохи не під небо! – загомоніли чоловіки. – Видно, що їде на розглядини.

      Кайдашиха виставила навмисне напоказ громаді жовті нові сап’янці. Сонце грало на чоботях. Сап’янці жовтіли на всю вулицю.

      – Їй-богу, підняла свиту зумисне вище колін та показує жовті сап’янці, – сміялись чоловіки. – Везе Кайдаш свою жінку, неначе на ярмарок на продаж.

      Кайдаші переїхали греблю, виїхали на гору і в’їхали в Бієвці. Кайдашиха обтерла білою хусточкою сап’янці і гордовито дивилася навкруги: дивіться, мов, люди добрі, яка панія їде до вас у гості.

      Чималі хати блищали між садками. Коло церкви стояла здорова хата з новими вікнами.

      – Чи не тут живе Балаш? – спитала в сина Кайдашиха.

      – Ні, мамо! Це дякова хата. Балаш живе трохи далі, – сказав Лаврін, показуючи вулицю, кудою треба було повертать.

      Віз повернув поза церквою. В одному садку біліла здорова хата з мальованими одвірками та дверима.

      – Мабуть, це Балашова хата, – говорила Кайдашиха.

      – Ні, мамо, Балаш живе ген-ген на отому кутку, в яру, на Западинцях.

      Уже вони минули село. Хат було видно дуже мало. Дорога спускалась з крутої гори в глибокий яр. У яру подекуди біліли вбогі хати, неначе білі вівці.

      – Оце, мамо, й Западинці, – сказав Лаврін, і його очі весело заблищали.

      Кайдашиха насупилась. На Западинцях не видно було ні однієї хазяйської, доброї хати.

      – Куди ж ти оце везеш нас? Здається, ми вже й село минули? – спитала мати.

      – Встаньте, мамо, з воза, бо тут гора дуже крута, – сказав син.

      Кайдашиха не встигла встати з воза. Воли розбіглись з крутого, як піч, горба. Кайдаш скочив з війя, побіг за волами, спиняв їх, бив пужалном по мордах, але важкі воли не могли здержать воза. Віз пхав їх ззаду, і вони поперли з усієї сили наниз. Кайдашиха вхопилась за полудрабки і трусилась, як у пропасниці. Віз натрапив колесами на горб і перекинувся. Кайдашиха викотилась із воза, неначе м’яч. Сіно вкрило її зверху. Воли потягли воза по долині.

      – Тпру, сірий! Тпру, моругий, бодай ти сказився! – кричав Кайдаш і сам летів з гори з усієї сили, незгірше волів, а воли басували, мов коні, СКАЧАТЬ