Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

      – Геть вилазь із діжі, бо сьогодні не будемо обідать! – крикнула Кайдашиха на Мелашку.

      Мелашка витягла з діжі руки в тісті, скочила зі стільчика й стала серед хати. В неї на лобі блищали здорові краплі поту. Кайдашиха помила по лікті руки й кинулась зі злістю на діжу, як на свого ворога. Тісто в діжі аж запищало і неначе заплямкало губами під її руками. Мелашка знала, що не вгодила свекрусі, і стояла ні в сих ні в тих серед хати та дивилась на замазані руки.

      – Чого ти стоїш, ніби сьогодні привезена? Он зосталось тіста на руках на цілий хліб. Пообшкрібай ножем тісто в діжу та порайся коло печі.

      Мелашка зітхала. Вона почутила, що рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками.

      Мелашка мила руки, але руки в тісті не швидко обмивались.

      – Чого ти там бабляєшся? Мий хутчій руки, бо прийде батько вдруге до хати, то він нам поб’є спину! – вже крикнула Кайдашиха на Мелашку.

      Мелашка затріпала рученятами, неначе пташка крилами. Ще й гаразд не обмила тіста на руках, обтерла їх сяк-так рушником і кинулась вимішувати лемішку. Вона сіла долі, поставила в колінах горщик, обвернутий ганчіркою, і, хапаючись, так повернула кописткою в горщку, що вона зав’язла в густій лемішці, хруснула й переломилась.

      – Ой боже мій, із цим недбайлом! – крикнула Кайдашиха, глянувши на Мелашку. – Тепер, про мене, стромляй руку в лемішку та й мішай.

      У Мелашки затрусились руки. Вона вхопила ложку і почала вимішувать лемішку ложкою. – Мати твоя, мабуть, вимішувала лемішку ложкою та й тебе навчила! – крикнула зі злістю Кайдашиха.

      Мелашку здавило в горлі. Вона заплакала. Тільки що Кайдашиха виплескала хліб, а Мелашка посаджала, посипаючи лопату межисіткою, голодний Кайдаш знов увійшов у хату i почав лаяти жінку й невістку.

      – Якого ви недовірка вдвох робите, що у вас i досі обід не готовий! – крикнув Кайдаш на всю хату. – Піди, Мелашко, до Мотрі та позич хліба на обід.

      Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї хто линув кип’ятком:

      – Не йди до Мотрі позичати хліба, бо ноги рогачем поперебиваю! В неї снігу зимою не дістанеш.

      У Карповій противній хаті двері були одчинені. Мотря почула ці слова.

      – Як тільки котра з вас ступить на мій nopiг, то я вам обом поперебиваю ноги оцією кочергою! – крикнула Мотря зі свого порога i показала кочергу. – Сплять до обіду та ще мене й судять: судіть уже Мелашку, а мене не зачіпайте.

      Мотря причинила свої двері, аж горище загуло. Мелашка побігла до сусіди позичать хліба на обід.

      Мелашка позичила хліба i верталась через свій садок. Вона вгляділа в садку Лавріна.

      – Зобіжає тебе, моє серце, мати, – сказав Лаврін i неначе закрасив материну лайку своїми ласкавими словами.

      – Дарма, що мати лає, аби ти мене тішив своїми очима, – сказала Мелашка, СКАЧАТЬ