Перлини української класики (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що в печі обід недоварений, а хата стоїть і досі неметена?

      – Та вже ж бачу, не повилазило, – обізвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.

      – Гляди лиш, щоб тобі й справді не повилазило. Сядеш собі шити по обіді, як упораєшся.

      – Ох-ох! Так у мене чогось болить спина, так ниють руки, – почала Мотря тонесеньким голосом, передражнюючи свекруху.

      – Дражнись, дражнись! – сказала свекруха. – Кидай лишень сорочку та вимітай хату, кажу тобі. Я хазяйка в хаті, а не ти. Роби те, що тобі загадують.

      – А я вам, мамо, не наймичка. Я й у своєї матері не була наймичкою. Коли пішлось на колотнечу, то нам треба робити діло пополовині. Поганять і в мене стало б хисту, аби було кого.

      – Не видумуй чортзна-чого. Як була я в панів, то робила за двох таких, як ти: варила обід на двадцять душ; а ти й на п’ять душ не попнешся.

      – Робили, бо над вами пан з нагайкою стояв.

      – Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить! А то як візьму кочергу, то й зуби визбираєш, – крикнула Кайдашиха й скочила з місця.

      – Ви мені не рідна мати: не давали зубів, не маєте права й вибивать. У коцюби два кінці: один по мені, другий по вас.

      – Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жінка витворяє? Чом ти їй нічого не скажеш?

      Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. У хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.

      – І хто нараяв нам брати невістку з тих багатирів? – крикнула Кайдашиха. – Лучче було взяти циганку, ніж багачку з порожньою скринею.

      – Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас із хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала. Ви самі до мене прийшли, – сказала Мотря трохи тихішим голосом, остерігаючись свекра.

      Старий Кайдаш розсердився на невістку й почав на неї гримати.

      – Мотре! Коли ти наша, то слухай матері та роби діло. Не сьогодні ж до нас привезена. Наш хліб їси, нам і роби, а як ні, то ми тебе й попросимо слухати.

      – Хіба ж я дурно їм ваш хліб? Од ранку до вечора й рук не покладаю…

      – А ти хотіла згорнути руки та й сидіти? Чого це ти розходилась? Та я тобі не подивлюся в зуби! – крикнув Кайдаш, і його темні очі заблищали: він замахнувся на Мотрю рукою.

      – Тату, в Мотрі є чоловік, – сказав понуро Карпо, – ви не дуже на неї махайте кулаками.

      Кайдаш спахнув полум’ям.

      – А ти чого оступаєшся за своєю жінкою? – крикнув він на Карпа. – Коли хочеш, то я тобі носа втру.

      – Ба не втрете! Я вже не маленький, – одрубав Карпо.

      Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.

      – Що ви мені цвікаєте в вічі, неначе змовились. Хіба я не ваш батько? Хіба мені не можна в своїй хаті порядок дати?

      – Тату! СКАЧАТЬ