Леопард. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ треба спати. Завтра до школи.

      – Я сам – як виверження, Стіне. Наче холодна лава. Я не поспішаю, але мене не зупинити. І я прийду туди, де ти.

      Вона намагалася згадати, чи казала, як її звати. І випадково зиркнула у вікно. Воно було розчинене. На вулиці шумів вітер, спокійно, втішливо.

      Голос у слухавці лунав тихо, майже як шепіт.

      – Я бачив пса, який хотів утекти, але заплутався у колючому дроті. Просто на шляху лави. Раптом вона повернула ліворуч, ніби проминула його. Я гадав, милостивий Бог пожалів тварину. Але лава пройшла просто по ньому. Половина його просто щезла, випарувалася, решта згоріла. І теж обернулася на попіл. Усе обертається на попіл…

      – Тьху, я кладу слухавку.

      – Визирни на вулицю. Поглянь, я вже коло твоєї оселі.

      – Припини!

      – Ну ж бо, я лише пожартував. – Він голосно й заливчасто розреготався просто їй у вухо.

      Стіне розгубилася. Він п’яний чи навіжений? Чи те й інше?

      – Солодких снів, Стіне. Незабаром побачимось.

      Зв’язок увірвався. Стіне витріщилась на телефон. Потім вимкнула його й жбурнула геть. Вилаялась, бо зрозуміла: цієї ночі вона вже не засне.

      Розділ 17

      Волокна

      Була за дві хвилини сьома, коли Харрі Холе, Кая Сульнес та Бйорн Гольм йшли «кишкою» – підземним переходом завдовжки чотириста метрів, який поєднував Управління поліції та окружну в’язницю Осло. Часом тунель використовували, щоб привести ув’язнених на допит до управління, іноді для бігових тренувань у зимовий час, у давні лихі часи – для таємного побиття занадто впертих в’язнів.

      Зі стелі крапало на долівку, краплі чмокали, ніби цілунки, що луною розливалися в темному, ледь освітленому коридорі.

      – Це тут, – мовив Харрі, коли вони дісталися у глиб коридору.

      – Тут? – перепитав Бйорн Гольм.

      Їм довелося нахилитися, щоб пройти під сходами, що вели у камери. Харрі, повернувши ключ у замку, розчинив залізні двері. В ніс ударив гарячий, вологий, затхлий запах.

      Він клацнув вимикачем. Квадратна бетонна кімната з сіро-блакитним лінолеумом на долівці й голими стінами освітилася синім холодним світлом люмінесцентних ламп.

      У кімнаті не було ані вікон, ані обігрівача – нічого з того, на що сподіваєшся у приміщенні, яке має правити за робочий кабінет для трьох людей.

      Окрім столів з кріслами й комп’ютерами для кожного. На столі стояла засмальцьовано-руда від старості кавоварка й велика пляшка з водою.

      – За стіною котельня, яка обігріває всю в’язницю, тому тут так тепло, – сказав Харрі.

      – А насправді тут навіть затишно, – мовила Кая, сідаючи за один із столів.

      – Ще б пак, навіть скидається на пекло, – додав Гольм, стягнувши замшеву куртку й розстебнувши верхнього ґудзика на сорочці. – А мобільний тут працює?

      – Ледь-ледь, – відповів Харрі. – І Мережа є. У нас є все необхідне.

СКАЧАТЬ