Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

      – Бачили, як я плюнула йому в пику? Ага, старий душогубе мер, ти прийшов сюди налякати мене, але я тебе не боюся. Я боюся тільки пана Жавера. Мого доброго пана Жавера!

      І знову звернулася до поліційного наглядача:

      – О, я розумію вас, пане інспектор, ви чоловік справедливий. Той пан просто захотів трохи розважитись, сунувши снігу жінці за сукню, це насмішило офіцерів, а ми для того й існуємо, щоб розважати чоловіків. І тут з’являєтеся ви, ваш обов’язок – стежити за порядком, ви ведете мене до відділка, бо я винна, але, добре обміркувавши справу, ви мене відпускаєте, бо якщо я сяду на шість місяців до в’язниці, хто потурбується про мою дівчинку! О, я більше не розгніваю вас, пане Жавер! Нехай роблять зі мною, що хочуть, – я навіть не ворухнуся. А сьогодні, бачте, я не чекала, що той пан укине мені грудку снігу за сукню, та й погано я себе почуваю, кахикаю. І під грудьми щось тверде, і дуже пече. Дайте вашу руку й не бійтесь, отут воно.

      Фантіна не плакала, голос її звучав лагідно, і вона притулила до своїх ніжних білих грудей грубезну долоню Жавера, дивлячись на нього з ласкавою усмішкою.

      Аж раптом вона поквапно обсмикнула на собі сукню й рушила до дверей, прощаючись із солдатами дружнім кивком голови.

      – Пан інспектор мене відпускає, хлопці, я йду додому.

      Вона поклала руку на клямку. Ще крок, і вона була б на вулиці.

      До цієї миті Жавер стояв нерухомо, дивлячись у землю. Брязкіт клямки привів його до тями.

      – Сержанте! – вигукнув він, підводячи голову. – Ви що, не бачите? Ця хвойда втікає! Хто вам дозволив її відпустити?

      – Я, – сказав Мадлен.

      Почувши Жаверів голос, Фантіна затремтіла і випустила клямку, як ото спійманий злодій випускає з рук украдену річ. На голос Мадлена вона обернулась і від цієї миті, не мовлячи й слова, не сміючи навіть дихати, переводила погляд із Мадлена на Жавера і з Жавера на Мадлена, залежно від того, хто говорив.

      Коли Мадлен чітко й виразно сказав: «Я», – поліційний наглядач Жавер обернувся до мера. Він був блідий, закляклий, в очах – розпач.

      – Пане мер, це неможливо, – сказав він, не підводячи погляду.

      Неймовірно, але Жавер осмілився заперечити представникові влади!

      – Чому? – запитав Мадлен.

      – Ця нікчема образила достойного городянина.

      – Інспекторе Жавер, – сказав Мадлен примирливим тоном. – Ви чоловік порядний, і ми легко порозуміємося з вами. Я проходив через майдан якраз тоді, коли ви повели цю жінку, люди ще не розійшлись, я розпитав їх, як усе було, і довідався, що винен той пан і саме його слід було привести в поліцію.

      – Ця потіпаха образила вас, пане мер, – заперечив Жавер.

      – Образа стосується тільки мене, – сказав Мадлен. – Я можу поставитись до неї на свій розсуд.

      – Даруйте, пане мер, але образа вашої особи стосується не тільки вас, вона стосується правосуддя.

      – Інспекторе СКАЧАТЬ