Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нікого не зачіпаючи? Тож мені урвався терпець. Я трохи хвора, а він уже до того намагався мені дошкулити. «Ти страхопудка, та ще й беззуба», – сміявся він. Я й сама знаю, що в мене нема двох зубів. Я терпіла мовчки, я казала собі: цей пан, певно, хоче розважитись. І тоді він сунув мені за спину сніг. Пане Жавер, невже ніхто не бачив, як усе було, щоб сказати вам правду? Може, я трохи погарячкувала. Знаєте, коли тобі вкинуть снігу за спину, а ти цього не чекаєш, ти в першу мить не володієш собою. Дарма я зірвала капелюх із того добродія. Я попрошу в нього пробачення. Помилуйте мене цього разу, пане Жавер. Адже у в’язниці заробляють тільки сім су на день, а мені треба виплатити сто франків боргу, інакше вони пришлють мені мою крихітку. О Боже, я не годна взяти її до себе! Це так гидко – те, що я тепер роблю! О, моя Козетто, о, моє янголятко, що з тобою станеться, доню! Не садіть мене до в’язниці! Бо мою дівчинку виженуть тоді на мороз – пожалійте її, пане Жавер! Я в душі не така вже й погана жінка. Не від розбещеності стала я такою, яка є. Згляньтеся на мене, пане Жавер!

      Фантіна белькотіла все це, трясучись від ридань, заламуючи руки і бухикаючи уривчастим сухим кашлем. Горе іноді, мов божественний промінь, осяває лиця нещасних. У ту мить Фантіна знову стала вродливою. Час від часу вона замовкала і цілувала у шпига полу редингота. Вона пом’якшила б і гранітне серце; але дерев’яне серце пом’якшити неможливо.

      – Ти все сказала? – запитав Жавер. – А зараз марш до в’язниці! Ти відсидиш свої шість місяців – тут і Бог нічого вже не змінить.

      Почувши ці слова, Фантіна зрозуміла: вирок їй оголошено. Вона осіла на підлогу, прошепотівши:

      – Згляньтеся!

      Жавер відвернувся.

      Солдати схопили Фантіну за руки.

      За кілька хвилин перед тим до відділка, ніким не помічений, увійшов якийсь чоловік. Причинивши за собою двері, він прихилився до них спиною і чув розпачливі благання Фантіни.

      У ту мить, коли солдати стали силоміць підводити нещасну, той чоловік ступив крок уперед, вийшов із тіні й сказав:

      – Зачекайте хвилинку!

      Жавер підвів погляд і впізнав Мадлена. Він скинув капелюха і вклонився йому з притлумленим роздратуванням.

      – Пробачте, пане мер… – почав він.

      Почувши слова «пане мер», Фантіна дивно перемінилася. Вона миттю підхопилась на ноги, схожа на привид, який виріс із-під землі, відштовхнула солдатів і, перш ніж її встигли затримати, підступила до Мадлена, уп’явшись у нього безумним поглядом:

      – А, то це ти – пан мер! – вигукнула вона.

      І, зареготавши, плюнула йому межи очі.

      Мадлен утерся і сказав:

      – Інспекторе Жавер, відпустіть цю жінку на волю.

      Жаверові на мить здалося, що він збожеволів. Бачити, як повія плює в обличчя мерові, – це було таке жахливе блюзнірство, якого він просто не міг собі уявити. Та коли він побачив, як мер, високий представник влади, спокійно втирається й каже: «Відпустіть цю жінку на волю», – його СКАЧАТЬ