Жорстоке небо. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але живі… поки салоном не починають літати троє довбнів, які вважають себе розумнішими за проектувальників літаків. Під час першого оберту пасажирів 2А, 3С та 4Е вириває з крісел і з силою торохкає об дах салону. Вони швидко конають, потрощивши шиї і розбивши голови, однак історія на цьому не закінчується. Під час наступних обертів фюзеляжу їхні мертві тіла продовжують літати салоном, наче гумові снаряди, зриваючи голови, проламуючи грудні клітки і градом ударів забиваючи на смерть пристебнутих пасажирів. За хвилину, на момент зупинки передньої частини лайнера між доріжкою Альфа-Хотел і смугою 04L-22R, із п’ятдесяти двох пасажирів і членів екіпажу рейсу 1419 живими лишаються тільки четверо: командир екіпажу Радислав Ротко, стюардеса Вероніка Морель і двоє пасажирів, що спромоглися вціліти під час колотнечі в носовій «центрифузі» – юрист-коротун із місця 1А і невисока тринадцятирічна школярка з місця 5G. Усі четверо в надзвичайно тяжкому стані.

      …У західній частині аеропорту Париж-Північ повітря розтинає завивання сирен. Від головної пожежної станції, затоплюючи хуртовину пульсуючим синім світінням, до місця аварії поспішають пожежні машини.

      Незаймано-біла завірюха змішується з густим чорним димом.

      Розділ ІІ

      12

      13 лютого 2013, 23:04 (UTC +2)

      Печерськ, Київ

      У спальні панувала темрява – крізь щільно запнуті портьєри не пробивався жоден промінь. Монолітну пітьму розбавляли лише зеленкуваті цифри електронного годинника, що стояв на тумбі наполовину розвернутим до ліжка.

      Анатолій Захарович Рева глухо зітхнув, розклепив очі і глипнув на складені з кислотно-зелених рисочок цифри, які, здавалося, повисли в темряві.

      23:04.

      «Уже ж був заснув…» – сердито подумав чоловік, масуючи ліву частину грудей. З рота неприємно тхнуло алкоголем.

      Важкість, що розповзалась по тілу від грудей до кінцівок і вгору по шиї, наштовхнула на думку про те, що його розбуркала чергова екстрасистолія[45] – серце завмерло на хвильку, а тоді, немов схаменувшись, гупнуло з подвійною силою, викликавши малоприємне відчуття, яке Анатолій Рева про себе називав «важкою кров’ю». Таке визначення навряд чи припало б до смаку кардіологам, адже екстрасистолії і супутні їм проблеми ніяк не пов’язані з кров’ю, однак щоразу після потужного компенсаторного «бух!», що стрясало груди, Реві здавалося, наче його кров загусає, важчає, перетворюється на клейкувате желе, через що серце не може її проштовхнути й ошаліло буцкає, прокочуючи задерев’янілими артеріями ударну хвилю.

      Останнім часом екстрасистолії почастішали, особливо посеред ночі, хоча Захарович тим не переймався. У грудні йому виповнилося шістдесят два – нічого дивного в тому, що серце почало вередувати. Крім того, Анатолій Рева знав, що самі по собі екстрасистолії не є небезпечними: СКАЧАТЬ