Жорстоке небо. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стискаючи губи та блокуючи стравохід. «Фінти» йому явно не сподобалися. Знехотя він визнав, що переоцінив власні сили й із організмом не все так добре, як би йому хотілося: чорт забирай, він таки перепив! За своє життя Анатолій Рева лише раз блював, перебравши горілки; було це давним-давно в далекому 1965-му, коли Толік навчався у 8-му класі житомирської середньої школи № 2. Відтоді Толік, по-перше, навчився правильно пити, закусюючи; а по-друге, набрав маси – нині Рева важив центнер із лишком, що відчутно підвищило здатність організму всотувати алкоголь без руйнівних наслідків для тих, хто навколо цього організму знаходиться.

      Утримавши відрижку під кадиком, Анатолій Захарович спробував заплющити очі. Від того тільки погіршало. Голову закрутило скаженим вихором, на секунду Захаровичу здалось, наче щось вирвало його з теплої спальні й вкинуло в тельбухи невидимого торнадо. Темрява підсилила просторову дезорієнтацію, і Рева взявся нестямно жмакати долонями простирадло, відчуваючи, як блювотиння теплою в’юнкою змією лізе вгору стравоходом.

      «Ну, ти подивись! Дожився!» – викривив губи, відкривши частокіл міцно зціплених зубів; Захаровичу стало гидко й трохи соромно через те, що от-от повториться дійство, якого не траплялося з 8-го класу. А тоді він згадав про хрумкі, незаймані простирадла (у квартирі на Печерську, по суті, ніхто не жив; улітку тут зупинялась, повертаючись із навчання з Лондона, його дочка від першого шлюбу, два чи три рази протягом року ночував він сам, а решту часу житло пустувало) й уявив, що влаштує йому дружина, якщо він зронить кілька «кулеметних черг» просто посеред чистенького ліжка. Рева запанікував; не розціплюючи зубів, він скинув ковдру, скочив на ноги і, шльопаючи босими ступнями по дорогому паркету, побіг до ванної.

      Повернення у вертикальне положення і яскраве світло, підсилене глянцевими білими кахлями ванної кімнати, дозволили Анатолію швидко оговтатися.

      «Темрява! Все через кляту пітьму», – зрозумів він. Щойно очі змогли зачепитись за який-небудь орієнтир і послати до мозку недвозначну інформацію про місце розташування тіла в просторі, вестибулярний апарат вгамувався і нудоту ніби рукою зняло. Хоча в животі, під діафрагмою, досі глухо клекотало.

      Ванна блищала чистотою. Спираючись на вмивальник, Захарович роздивлявся власне відображення у дзеркалі: набубнявілі мішки під очима, неохайна злежала щетина, посічені капілярами очні яблука.

      – Яка пика… яка пика… Ви тільки погляньте, панове! – крізь зуби з’єхидничав він. – У темному під’їзді не відрізниш від задниці!

      Блідо-жовту шкіру обсипало бордовими крапками. На вилицях цятки проступили настільки щільно, що практично зливались у суцільні латки. Дружина постійно торочила, що в нього підвищений тиск, але Захарович уперто не йшов на прийом до кардіолога. Ну, наче він не знає, що в нього тиск! Упродовж тих трьох місяців, поки тривали переговори з «Франс Континенталь», його не раз припирало, часом по двічі на день: зашийок наливався свинцем, зазвичай набряклі, завтовшки СКАЧАТЬ