Жорстоке небо. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ xlink:href="#n_40" type="note">[40] Секунд тридцять тому лайнер перетнув нижню межу хмар, але ні Ротко, ні Ріґґсон цього не зауважили: сніг сипав настільки щільно, що ніякої різниці між хмарами та власне завірюхою не було. Дві пари потужних фар, розташованих на крилах у місцях з’єднання з фюзеляжем, вихоплювали з темряви лиш ошаліле нуртовище сніжинок.

      Метью Ріґґсон занервував. Від землі їх відділяло менше двохсот метрів, але пілоти не бачили жодного вогника, що вказував би на наближення до аеропорту. Непросто зберігати самовладання, коли мчиш до землі в умовах нульової видимості, покладаючись лише на покази приладів; коли здається, що тієї землі більше немає, що в усьому всесвіті не існує нічого, крім пітьми й бурану; коли залишається тільки молитися, щоби те, що вирине перед тобою наступної миті, виявилось чистою і яскраво підсвіченою посадковою смугою, а не ангаром технічного обслуговування чи пасажирським терміналом.

      Занепокоєння другого пілота передалось більш досвідченому Радиславу. Українець кинув погляд на альтиметр. 180 метрів. За нинішньої вертикальної швидкості (3,5 м/с) до приземлення лишалося менше хвилини.

      Землі не було.

      – Лупить, дай Боже, – сказав Ротко, кивком указавши на заліплені снігом і пітьмою вікна. Сказав, аби не мовчати.

      Метью у відповідь навіть не розтулив губ.

      Короткочасний порив вітру вдарив по крилах зверху, і літак відчутно просів. Нутрощі та шлунки пілотів підперли легені. У ту ж мить у навушниках пролунав голос диспетчера:

      – 1419, підтримуйте висоту. За моїми даними, опускаєтесь нижче від глісади.

      Через значну бовтанку автопілот частково відімкнувся, і частину функцій з керування літаком виконували пілоти. Керував літаком Радислав, а тому відповів диспетчеру:

      – Диспетчерська, все під контролем, набираємо, – Ротко посунув важіль керування тягою двигунів уперед і злегка потягнув штурвал на себе, повертаючи літак назад на глісаду. По тому доказав: – Сильна бовтанка.

      – 1419, вас зрозумів. Продовжуйте посадку.

      Через секунду Метью Ріґґсон схвильовано доповів:

      – Пройшли сто метрів.

      Радислав хотів заспокоїти другого пілота, але не встиг розтулити рота, коли черговий порив вітру скубонув літак і виштовхав його на кілька метрів угору.

      – Уф!.. Хай йому! – українець ледве стримався, щоб не загарчати. Долоні спітніли, і на той момент Радислав уперше серйозно замислився над тим, що може не посадити літак і буде змушений йти на друге коло або взагалі завертати на запасний аеропорт. Якщо бовтанка біля землі посилиться, йому не вдасться притримуватися глісади, а тоді…

      Метью не на жарт розхвилювався:

      – Капітане, менше сотні, я її не бачу… не бачу смуги!

      Ротко, недослухавши, перебив бельгійця і грубувато випалив:

      – Ме́те, не шарпайся. Ми на глісаді. За чверть години питимемо каву в кімнаті для відпочинку.

      Різкість у голосі подіяла: Метью Ріґґсон відновив самовладання, та через три секунди не втримався і випалив знов:

      – Сімдесят СКАЧАТЬ