Фортеця для серця. Олена Печорна
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Фортеця для серця - Олена Печорна страница 21

Название: Фортеця для серця

Автор: Олена Печорна

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-14-7848-9,978-966-14-8122-9

isbn:

СКАЧАТЬ ти де?

      Щаслива дівчинка встигла пробігти аж до кінця вулиці, проте кудлатий вітрюган так і не прилетів до ніг. Певно, подався кудись далеко. Авжеж, погнав важкі хмари якнайдалі від села й вигону: нехай корівоньки напасуться, а суниці в лісі просохнуть. Леся всміхнулася в солодкому передчутті: навідається тепер і до тих, і до інших, але спершу…

      Дівча спинило ходу. Спершу треба проскочити повз один особливий будинок. У ньому не відьма живе, ні, але все одно лячно. Господа Пархоменків майже завжди заходилася криком, мало не день при дні звідти чувся п’яний лемент. Леся навіть припустила, що ті люди дихають отак – з лихим словом на язиці. Сам будинок скидався на дірку. Чорну. А що, як та вирва поглинала людей, от вони й змушені були кричати звідти щосили? Хтозна. Проте Леся достеменно знала, що серед диких криків у чорній дірці живе дівчинка. Мимоволі зіщулилася, намагаючись уявити, як воно… Мабуть, так само, як у зграї потвор.

      Леся кинула короткий погляд на похилений паркан, дірявий і темний від часу. Тихо. Таке тут бувало вкрай рідко, проте дощ… він навіть відьму приспав, то й потвор зміг. Леся прихилилася ближче до паркану, коли у вікні майнула тінь. Дівчинка відскочила й дихати зі страху забула: ще впіймають, чого доброго. Але крізь засмальцьоване скло на неї дивилися дитячі очі. Вікторія. Так звали дівча з чорним обличчям. Господи! А чому ж воно чорне таке? Невже зовсім не вмивається? Певно, хоче стати непомітною, схожою на будинок, у якому живе? Дівчинка у вікні сумно підперла голову долонями й пильно зиркнула прямісінько в Лесині очі. Тій аж ніяково стало, тому хутко відвела погляд і знічев’я, ніби для годиться, бовтнула гумовими чобітками у величезній калюжі простісінько коло страшного двору. Моторошна здогадка раптом сіпонула дитячу свідомість. Таж то зовсім не бруд! На дитячій щоці чорніє велетенський синець, трохи не на півобличчя. Це ж як було боляче, коли вдарили! А як сильно мали вдарити?! Леся здригнулася й спробувала якомога швидше проскочити лихе місце.

      Минулося. І не помітив ніхто. Ще кілька хвилин дівчинка задумливо брела з похнюпленою головою. Щось таке знайоме-знайоме тріпотіло всередині, але то було з іншого життя, минулого. А від минулого треба звільнятися. Дівчинці про це ніхто не розповідав, але вона й без підказок відчувала: якщо не зможе побороти в собі тіней, вони заповнять її темрявою геть усю. А як жити із синцем на душі? Не вийде. Леся глибоко вдихнула ще вологе повітря й широко розплющила очі.

      Перед малою в одну мить вигулькнуло поле. Воно покотилося до ніг безмежним килимом змоклого різнотрав’я. Дівчинка видихнула, широко розкинула руки й побігла. А може, злетіла? Здавалося, коли отак бігти й бігти, то рано чи пізно неодмінно дістанешся кінця землі. Натомість на дівчинку наскочив ліс. Леся аж спинилася в німому захваті. Він стояв, велично закинувши руки до неба. А що руки – то крони дерев, дівчинка й хвилини не сумнівалася. Ой! А ондечки й череда корів видніється. Мала підстрибнула й щасливо сплеснула в долоні. Це ж треба! Немов намисто хто розірвав, їй-богу, СКАЧАТЬ