Біль і гнів. Книга 1. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до того, що жували тютюн, який випадково прихопив Нешерет у кисеті, і врешті не витримали: пішли не в село – у район. Явилися до Путька: робіть тепер із нами що хочете.

      Путька їхня поява ні здивувала, ні вразила. Наперед наче знав, що вони таки прийдугь до нього.

      – А, явились, голубчики! Оце вам наука!.. Щоб знали, як перегиби робити!

      – Я туди не вернусь! – буркнув Володька, повний образи і на Путька, і на своїх односельців.

      – Вернешся – де ти подінешся! Краще умийтесь та поїжте, отоді й потолкуємо…

      З того часу Путько назива Твердохліба тільки «синашою». І, представляючи Твердохліба новому районовому начальствові, не забував додавати:

      – Цей у нас орел! Сам воспитав!

      Татусь, туди йому в печінку!

      Отаким був Путько Митрофан Онисимович, незмінний і незамінимий голова Королівського райвиконкому.

      Таким і представ на очі народу: Твердохліба, заступника, бригадирів і Нешерета. Тицьнув кожному руку: важку, пухку, білу – Твердлохліб потиснув її однією, решта ж приймали в обидві та й, погойдавши поштиво, одпускали… Привітавшись отак із народом, Путько кивнув набік головою:

      – А оце вам і редактор!

      Віталися і з редактором районної газети – молодим іще чоловіком. Твердохліб зовсім уже по-панібратському (обидва ж члени райкому), а заступник і бригадири все так же брали в обидві, тільки не так довго гойдали.

      – Зайдемо в контору?

      Зайшли. Путько одразу ж у Твердохлібове крісло – аж затріщало:

      – Aнy показуй, що тут у тебе!

      Цікавився, скільки зорали на зяб, скільки посіяли озимини, чи виконали спущений план. Твердохліб відповідав, до блокнота навіть не заглядаючи, – знав кожну цифру напам’ять, серед ночі розбуди та запитай – скаже одразу й не зіб’ється – і Путько обертався щоразу до редактора:

      – Запиши!

      Не забув і про ланкову, про Наталку:

      – Як там вона?

      – Та нічого… Відвідує агрогурток, взяла нове зобов’язання…

      – Чув?.. Запиши!.. Кохту під орден пошила?

      – За кохтою діло не стане. Якби тільки орден дали.

      – Дадуть! Можеш не сумніватися. – І до редактора: – Фотоапарат прихопив?

      – Є, у машині.

      – Треба фото зробити. Щоб як вийде указ – одразу в газету.

      – Зроблю, Митрофане Онисимовичу!

      – Ось тут покінчимо – заїдем до неї…

      Почувши, що Путько збирається провідати Наталку, Твердохліб – морг одному з бригадирів. Той бічком-бічком та непомітно за двері.

      – Та-ак… Ну, а як із фермою?.. Як надої?

      – Нормально, Митрофане Онисимовичу!

      – Молодця, молодця!.. Запиши!

      – Ну, а колгоспники як? Задоволені? На трудодень по багато даєш?

      Твердохліб СКАЧАТЬ