Біль і гнів. Книга 1. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

      – «Короткий курс» усі ізучаєте? – піддіваючи виделкою сало, поцікавився Путько.

      – Ізучаєм, аякже!

      – Через четверту главу перевалили? – бо сам на четвертій навіки застряв. Спіткнувся на діалектиці («діалектрика» – вимовляв Путько) і ні вперед, ні назад! Другий рік до особистого плану записує: «Ізучити четверту главу». А як її в біса «ізучиш», коли мовби й слова усі зрозумілі, а почнеш складати докупи – туман!

      – Та ще ні… Саме дійшли…

      – Ну як дійшли, то попотопчетесь! «Діалектрика» – це вам не ціпом махати!..

      Випили й за «діалектрику». За четверту главу, щоб подолати. А потім уже простіші тости пішли: за Митрофана Онисимовича, його дорогоцінне здоров’я, за господаря і господиню, за процвітання колгоспу і вдале полювання на зайців.

      Зашуміло, завертілося в головах – розв’язало усім язики. То сиділи мовчки, прислухаючись, що скаже Путько, тихцем заїдали, що стояло поближче, а це загомоніли, перебиваючи один одного.

      – Я от що кажу: треба сіять люпин…

      – Мені, натурально, до школи ходити не треба… Про дітей мусимо думати!..

      – Та чого ж ви пиріжків не куштуєте?.. Беріть он той, що на вас дивиться…

      – Люпин, кажу, сіяти!..

      – Усі тільки й бачать: комірник, комірник… А комірник що: у Бога теля з’їв?..

      – Та вам жити ще мона. Бригадирського хліба скуштуйте!

      – Оце у самісіньку точку: хто бригадиром не був, той і горя не знав.

      – То ви, звиняйте, й самі оті фотографії печатати будете?

      – Сіять люпин!..

      Торкнулися й міжнародних подій:

      – Німець – людина серйозна… Я ще коли в плєну був, то вже як скаже, то скаже…

      – А англичанин що – так собі?.. Янгличанина теж голими руками не візьмеш!..

      – Натурально!

      – А я кажу – німець!.. Од кого люпин? Од німця!.. Сперечалися, сперечалися, звернулися до Путька: розсудіть. Путько пив не менше, ніж інші, заїдав теж добряче: Твердохліб ледь встигав на тарілку йому підкладати. Почервонів, упрів, комірець білої сорочки горло здушив, однак чорної краватки не зняв: заїдала культура. Коли до нього звернулися, він не відповів одразу. Дожував пиріжок, запив узваром, витер рушнником губи.

      – Питання треба правильно ставити, – мовив повчально. – Що значить: німець, англієць?.. В корінь учіться дивитись: трудящий народ у цій війні переможе чи світовий капітал… Є авторитетна думка, що переможе трудящий народ…

      – А я що казав – німець! – зрадів прихильник люпину. Жінки в суперечки не встрявали. Маруся більше моталася, подаючи та приймаючи, комірничиха ж, після чарки-другої посміливішавши, пересідала, пересідала, та й сама незчулася, як опинилася біля Путька.

      – Та ви ж нічого й не їсте!.. Оце горенько: мо’, не смачне?

      Випила до товариша голови району чарку вже білої – розвезло зовсім.

      – Оце б же я й заспівала! – і, не чекаючи, поки її попросять, підперла долонею СКАЧАТЬ