Біль і гнів. Книга 1. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ постріл пам’ятають у Тарасівці й досі. Одні кажуть, що в усіх хатах шибок – як не було. Інші заперечують, що ні, не в усіх, а тільки в тих, які од баштану поближче, зате худобу потім по всьому району шукали. Корнія ж знайшли аж за баштаном: чи то залетів, чи закотився. Годину одливали потому.

      Довго одлежувався удома Корній: думали, що вже й не встане. Поки він лежав, жінка його взяла гаківницю та й однесла до сільради:

      – Заберіть оцю манію, поки вона мого чоловіка зовсім не добила!

      Вичухався Корній – прийшов у контору:

      – Як же я теперечки без ружжа?

      Аж хитається іще чоловік, а за рушницею плаче. Ото, як полювання його за душу взяло!

      Пуштрив, пуштрив його Твердохліб, а потім і змилувався: наказав дати гусятницю.

      Гусятниця теж була у селі з давніх пір. Спершу володіли нею Гайдуки (привіз старий ще під час громадянської разом з іншим майном награбованим), а пізніше довго стояла в сільраді. А коли організувався колгосп, Твердохліб взяв у контору, для сторожа.

      Гусятниця – рушниця вже фабрична, двостволка, восьмого калібру – дитяча рука в кожне дуло улізе. Як її на землю поставити, то якраз на зріст доброго дядька. З курками, ще й три латунні гільзи до неї. Гільзи аж чорні од пороху, геть потріскані, але стріляти можна, досі ще не розірвало. Віддача менша, ніж у гаківниці, однак шапка з голови злітала, і як забудеш притиснути щосили приклад до плеча, то носитимеш синячище до нових віників.

      Зате ж і стріляла! Заєць хай куди одбіжить, такою рушницею нічого й пробувати, а з гусятниці тільки добре прицілься – і звірина в торбі. Пекельний навмисне зайців подалі од себе одпускав. Бо одного разу зблизька як ужарив – тільки голову-лапи й знайшов.

      Одна біда, що важка: півпуда, не менше. Поки прицілишся, то й руки помліють. Але Корній пристосувався і тут: вирубав рогачик із вишні та так і ходив – на плечі – гусятниця, а в правиці – рогачик. Підніме зайця, рогач у землю ввіткне, приладить гусятницю, а тоді вже й вицілює.

      Не мазав ніколи. Як гільза порожня, так і заєць при боці. Жінка, діти їли зайчатину майже щодня, не забував і Твердохліба та інше начальство сільське. Бо коли добре підсмажений, та ще нашпигований салом із часником – пальці оближеш!

      Отож Корній і стеріг оте поле – гостей непрошених турив подалі.

      Якось увірвався в контору задиханий:

      – Голова!.. Тамечки люди!

      – Які іще люди?

      – Нетутешні… Зайців молотять!..

      Твердохліб про зайців як почув – пробкою з-за столу вилетів.

      – А ти нащо поставлений?! – закричав на Корнія. – Чом не прогнав?

      – Дак вони усі з ружжами… Я їм кричу, а вони мене к такій матері посилають… О, чуєте, знов стріляють!

      За вікном, з боку поля, і справді: тах! тах! – як у дошку.

      Твердохліб, матюкнувшись, до залізного ящика, що правив за сейф. Одімкнув, ухопив кобуру СКАЧАТЬ