Біль і гнів. Книга 1. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і Директорію, а радянська влада прийшла – і на неї загавкала. Розперезалася, бісова баба, – впину немає! Як зайшов якось Нешерет із членами комісії свиню записати, вона свою вершу й розкрила:

      – Пишить уже й кота на додачу!

      Кота щe можна було б простити, аби баба на цьому й замовкла. А то Нешерет ще встиг сказати:

      – Це, бабо, по розпорядженню радянської влади, – як баба йому й одлила. Сказала таке, що й вуха зів’яли.

      За бабою приїжджала та ж працьовита машина. І що то – жінка! Чоловіки вели себе, як порядні, – залазили досередини мовчки, баба ж село все на ноги підняла: «Рятуйте, хто в Бога вірує!..» В Бога-то вірили – рятувати не квапились. Сиділи по хатах і носа боялись виткнути на вулицю.

      Одсиділа баба три роки – прийшла ще лихіша, аніж була. З ходу, не сказавши й добридень, накинулася на сусіда, що той наче городу шмат приорав. А Нешерет прийшов мирити – і Нешеретові дулю піднесла.

      Отака баба клятуща! І тюрма не виправила.

      Тож Курочка, якщо не рахувати баби Килини, посадив усього сім душ. Інший на його місці півсела за ґрати спровадив би, Курочка ж на кого донесе, а кого й пожаліє. Так що мав іще совість…

      Почитавши попередньо написане, послинив Курочка олівця і великими літерами вивів:

      «А Іван Приходько щитав щодня самольоти. – Подумав-подумав, дописав: – Скільки й на яродромі було».

      Це – для тієї установи.

      І вже трохи дрібніше:

      «У Заволочиного хлопця хтось потягнув із підводи віжки. Ремінні, нові. Ганжа сказав, що раз така роззява, то вирахують з трудоднів».

      Це вже для себе.

      Щодо першого запису, то не знав, як і бути: Іван же людина душевна, хороша, з Мефодієм запанібрата. Так що, може, й рискне – змовчить.

      Записав же про всяк випадок – для порядку.

      Пізньої осені, по першому легкому морозцю, чекав Твердохліб на полювання гостей. Мав «припожалувати» сам товариш Путько, ще й редактора обіцяв прихопити з собою.

      – Зайців на всіх вистачить?

      – Та їх у нас, як сміття! Одбою немає. Як деревце молоденьке – хоч обв’язуй, хоч не обв’язуй – все одно обгризуть!

      – То й добре… Припильнуй тільки, щоб не дуже полохали.

      Твердохліб хоча й хвастався про зайців, однак вирішив заздалегідь подбати про полювання: виділив для цього поле з люцерною, наказав косити не всю підряд – залишити острівці. А пізніше для приманки стали розкидати капустяне листя.

      Наглядати за тим полем поставив Корнія Пекельного, який водночас і на баштані сторожував. Баштан же поруч, палицею докинути, то не так уже й важко протягом дня разів зо три на те поле навідатись.

      – Корів, коней гони втришия! Щоб зайців не полохали.

      Корній обіцяв постаратися, хай голова не переживають: жоден заєць не пропаде. Сам уже років чотири пострілює, так що знає, що таке заєць. І хоч Твердохліб вважав Пекельного чоловіком СКАЧАТЬ