.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жінка сказала так багато, але не змогла описати мій стан. Вона думала, що я прийняла ту ситуацію, та де там. Кляті спогади ні на мить не давали спокою. Хіба можна так просто змиритися з утратою? Я відчувала, що й досі перебуваю на тих перших стадіях переживань і заперечення. Досі… Досі не можу повірити, що їх нема, і моє серце не зможе з цим змиритися.

      – Сподіваюся, що свою дипломну ти теж писатимеш у мене? – запитала викладачка, а я силувано усміхнулася.

      – Звісно.

      Вона кивнула мені й пішла до себе на кафедру, а я й далі стояла, відчуваючи, як очі сповнюються сльозами. Із ким тепер я здійснюватиму соціальне дослідження? Із ким стоятиму на вулиці? Хто мене веселитиме? Як же боляче…

      Наступною парою була доволі цікава лекція з політичної психології. Я намагалася уважно слухати викладача, але в моїй пам’яті сплив спогад, як Олег завжди діймав мене своїми повідомленнями, коли я сиділа на лекціях. Надсилав різні фотографії чи смішні меми. Викладачі часто робили мені зауваження, а я потім сварилася через це з Олегом. І все це мені подобалося. Я важко видихнула та продовжила слухати чоловіка середніх років, який упевнено й захопливо розповідав про чотири рівні політики. Здавалося, слухала його лише я, адже всі студенти, яких було дуже мало, щось виклацували у своїх телефонах. Дівчинка поряд зі мною так зачиталась якимось любовним романом, що навіть не помітила, як завершилася лекція.

      – Уже кінець, – сказала я їй, а вона здригнулася й подивилася на мене великими очима.

      – Ох, ти налякала мене, – тоненьким голосом мовила дівчина й відкинула своє темне волосся.

      – Вибач, але ти так зачиталася. – Я легенько усміхнулася до неї.

      – Дуже цікавий роман. Просто неймовірний! А головний герой – ідеальний. Таких я ще не зустрічала. – Вона мило надула свої нафарбовані губи.

      – Ще зустрінеш, от побачиш, – сказала я й попрямувала до виходу.

      – Чекай! Ти забула! – крикнула дівчина й побігла за мною з моїм чорним шарфом.

      – Ой, дякую.

      – Мене, до речі, Ярина звати. – Вона простягнула руку.

      – Марта, – відповіла я й легенько потиснула її.

      – Ти перевелася до нас чи як? Бо я раніше тебе не бачила. – Дівчина чомусь вирішила йти на вихід зі мною.

      – Я мала бути зараз на п’ятому курсі, але рік навчання довелося пропустити, тому зараз на четвертому, – пояснила я, уникаючи подробиць.

      – Зрозуміло, – відповіла вона. – Ти завтра будеш на парах?

      – Ем… напевно.

      – Зранку в нас лекція у Ковальчука, а він не любить, коли запізнюються.

      – Дякую, що попередила.

      Я повільно, але впевнено прямувала вузькою вуличкою. Якимось неоднозначним і складним видався перший день. Та, відверто кажучи, я вже встигла скучити за цим. Мені дуже бракувало звичайної простої розмови. Чомусь не хотілося повертатися додому, тому я звернула в парк біля головного корпусу нашого СКАЧАТЬ