P.S. Я навчу тебе знову…. Ксана Рейлі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Навчаюся на психологічному факультеті.

      – У мене там друг викладає. Можливо, ти навіть знаєш його.

      – Сумніваюся, – збрехала я й відвела погляд. – У нас же багато викладачів.

      – Ну, цього ти точно запам’ятала б.

      – Невже такий особливий? – Я уважно подивилася на хлопця, бо добре знала, що він говорить про того Ковальчука.

      – Він рятівник. – Рома замислився й подивився у вікно. – Допомагає тим, хто вже нічого не хоче в цьому житті.

      – А хіба є такі люди? – Я поглянула на свою обручку й утомлено зітхнула. – Мені час іти.

      – Почекай! – Хлопець різко схопив мене за руку. – Як тебе звати?

      – Марта, – ледь чутно вимовила я, відчуваючи приємне тепло його руки.

      – Тобі личить. – Він усміхнувся по-справжньому, щиро, а потім підвівся. – Не хочеш прогулятися зі мною містом?

      – В-вибач. – Я висмикнула свою руку й пішла з кав’ярні.

      Усе було якось дивно. Рома здавався хорошим хлопцем, але я не могла. Хіба нормально заводити стосунки з іншим, якщо в серці назавжди один-єдиний? Так, він безмежно далеко, але ця обручка нагадує мені його сині очі. Це ніби клятва, що я ніколи його не зраджу.

      Я прийшла на пару за декілька хвилин до її початку й сіла за одну з останніх парт. Того разу Ярина вирішила послухати свою подругу, тож я сиділа зі студенткою, яка забігла останньої миті. Ковальчук гучно зачинив двері, а в аудиторії запанувала тиша. Він знову розповідав про мотивацію, але я майже не слухала. Усі мої думки поверталися до подій сьогоднішнього ранку. Раніше я навіть не замислювалася про те, що колись зможу закохатися в іншого. Хіба це не зрада? Я покрутила обручку на своєму пальці та згадала його милу усмішку. Стало соромно за свої думки, тому я просто підняла голову та спрямувала свій погляд на викладача.

      – Білецька, підійдіть до мене, – попросив він, коли пара завершилася й усі почали розходитися.

      – Слухаю, Остапе Сергійовичу. – Я зупинилася біля нього й поглянула в його темні очі.

      – Що ти вирішала? – запитав викладач і склав руки на грудях. Схоже, він навіть не помітив, що перейшов на «ти».

      – Щодо чого? – Я вдала, що нічого не розумію.

      – Ти добре знаєш, про що я. – Він примружив очі й підійшов ближче. І знову ці надто терпкі парфуми. – Я хочу переконатися, що ти прийдеш, щоб записати тебе до групи.

      – У цьому немає потреби, мені непотрібна ваша допомога, – упевнено сказала я й помітила, що він уважно роздивляється моє обличчя.

      – Гаразд. Тоді покажи мені свої руки!

      – Що? Я цього не робитиму! – обурилася я, та чоловік міцно схопив мою ліву руку й підняв рукав сукні, дивлячись на білі шрами. – Що ви робите?

      – Я все ж запишу тебе до себе в групу, і якщо раптом вирішиш прийти, то зніми свою маску. Там таких не приймають. – Він відпустив мою руку, але дивився на мене без осуду й без жалю.

      – А може, це справжня я? – Я підійшла ближче до чоловіка. – І мені байдуже до твоїх тренінгів. І зміни парфуми. Надто терпкі.

      – А СКАЧАТЬ