Після падіння. Деннис Лихэйн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і відзначалися неймовірним розумом, який було видно відразу. Велюровий же чоловік мав такий вигляд, ніби збирався попрацювати ведучим на конкурсі «Юна міс».

      – Він схожий на її типаж? – запитала Рейчел.

      – А я був на нього схожий? – запитав Джеремі.

      – Ти маєш серйозний вигляд, – сказала Рейчел. – Моїй матері серйозний вигляд був до вподоби.

      – Ну, то не цей хлопець. – Джеремі тицьнув пальцем в огрядного хлопаку в огидному спортивному піджаку. – І не цей. – Тицьнув пальцем у чорношкірого. – Може, фотограф?

      – Фотографка. – Рейчел показала йому відображення в барному дзеркалі – жінку з гривою каштанового волосся, що падало з-під барвистої в’язаної шапочки. Та жінка обома руками тримала камеру.

      – А…

      Вона поглянула на інших людей, знятих на плівку ненароком. Посередині барної стійки сиділи двоє стариганів і немолода пара. Бармен відраховував решту на касі. А ще застиг посеред кроку відносно молодий хлопець у чорній шкіряній куртці, який щойно зайшов у парадні двері.

      – А як щодо нього? – спитала Рейчел.

      Джеремі поправив окуляри й нагнувся близько до фотографії.

      – Не можу роздивитися. Стоп, стоп, стоп.

      Він підвівся і пішов до парусинового наплічника, який завжди брав із собою в дослідницькі поїздки. Дістав прес-пап’є у вигляді лупи й приніс його до столу. Заніс його над обличчям хлопця у шкіряній куртці. Хлопець мав здивований вигляд людини, яка мало не зайшла в кадр фотографа й не зіпсувала його. Також він був смаглявіший, аніж здавалося на відстані. Можливо, латиноамериканець чи корінний американець. Але до походження Рейчел він не підходив у жодному разі.

      Джеремі перевів лупу на Велюрового. Очі в нього, однозначно, були такого самого кольору, як у Рейчел. Як там казала її мати? «Пошукай себе в його очах». Поки Рейчел витріщалася на збільшені очі Велюрового, вони поступово розпливлися. Вона відвела погляд, щоб навести різкість зору, а тоді поглянула на нього знову.

      – Це мої очі? – спитала вона Джеремі.

      – У них твій колір, – відповів він. – Форма не така, та будова кісток тобі все одно дісталася від Елізабет. Хочеш, я зроблю пару дзвінків?

      – Кому?

      Він поклав прес-пап’є на стіл.

      – Зробімо ще одне припущення і вважаймо, що це – її однокурсники, які того року також здобували докторський ступінь в Університеті Джонса Гопкінса. Якщо це припущення правильне, всіх на цьому знімку, імовірно, можна ідентифікувати. Якщо воно неправильне, мене від друзів, які там працюють, відділяє всього кілька дзвінків.

      – Гаразд.

      Джеремі сфотографував обидва знімки на свій телефон, перевірив, чи правильно зняв зображення, і поклав телефон у кишеню.

      Біля її дверей він обернувся і сказав:

      – Ти нормально почуваєшся?

      – Чудово. А що?

      – Ти раптом почала здаватись якоюсь замученою.

      На СКАЧАТЬ