Сойчине крило. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ слова, та за хвилину отямився і, ставши на задні лапки перед Ведмедем, промовив як міг найчемніше:

      – Вельможний пане! Не моя в тім вина, що так пізно приходжу. І звірі не винні. Нині, в день твоїх іменин, вони, ще вдосвіта зібравшися, вибрали для тебе нас чотирьох, і ми всі вітром пустилися до тебе, щоби ти, вельможний паночку, мав нині добрий обід.

      – Ну і що ж? Чому ж так пізно приходиш і де останні троє? – запитав Ведмідь.

      – Трапилася нам дуже погана пригода, – промовив Заєць. – Гадаючи, що в лісі нема іншого пана, крім тебе, йдемо собі спокійнісінько стежкою, коли враз із укріпленого кам’яного замку вискочив величезний Ведмідь та й до нас.

      «Стійте!»– кричить. Ми стали.

      «Куди йдете?» Ми розповіли по правді.

      «Го, го! – крикнув він. – Нічого з того не буде. Це мій ліс, і я не дозволю, щоб ви своїм м’ясом годували якогось приблуду. Ви мої, і я беру вас собі на обід».

      Почали ми проситися, благати, почали говорити, що нині твої іменини, що дуже негарно буде, коли ти в такий день лишишся без обіду, та де тобі, й слухати не хоче.

      «Я тут пан! – кричить. – І я один маю на вас право, і ніхто мені тут не сміє заперечувати».

      І взяв нас усіх чотирьох до свого замку. Ледве-ледве я упросив його, щоб хоч мене одного пустив до тебе. Тепер, вельможний Ведмедю, сам поміркуй, чи ми винні в тому, що ти сьогодні голодував, і що тобі далі робити.

      Почувши це оповідання, Ведмідь всю злість обернув на того нового суперника, що так несподівано став йому на дорозі.

      – Це що за якийсь волоцюга непотрібний посмів сюди вдертися? – ревів він, дряпаючи землю пазурами. – Гей, Зайче, зараз веди мене до нього, я його розірву на дрібні шматочки!

      – Вельможний пане, – мовив Заєць, – це дуже могутній пан, страшний такий…

      – Що? Ти думаєш, що я буду його боятися? Зараз веди мене до нього, побачимо, хто буде дужчий.

      – Вельможний пане, але він живе у кам’яному замку…

      – Е, що там мені його замок! Веди мене до нього, вже я його дістану, хоч би він сховався на вершок найвищої сосни.

      Провів Заєць Ведмедя до криниці та й каже:

      – Вельможний пане! Велика твоя сила! Дивись, твій ворог, як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз утік і сховався у своєму замку.

      – Де він? Де він? – кричав Ведмідь, оглядаючись навколо й не бачачи нічого.

      –Іди й заглянь ось сюди! – мовив Заєць і підвів Ведмедя до криниці. Став Ведмідь над цямриною, глянув униз, аж там і справді Ведмідь.

      – Бачиш свого ворога, – мовив Заєць, – як виглядає із свого укріплення?

      – Я не я буду, коли його звідти не дістану! – мовив Ведмідь і як ревне на все Ведмеже горло вниз у криницю. А з криниці як відіб’ється його голос, ще удвоє сильніше, мов з величезної труби.

      – А так! – скрикнув Ведмідь. – Ти мені ще загрожуєш? Чекай же, я тобі покажу!

      Та СКАЧАТЬ