Сойчине крило. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Бачить Дрозд, доріжкою баба йде, чоловікові в поле обідати несе. Скочив Дрозд у калюжку, в воді обмочився, в піску забруднився та бігає по доріжці, пурхає сюди й туди, немов зовсім літати не може. Бачить баба, пташина мокра та немічна.

      «Дай, – думає,—зловлю оцю пташину, принесу додому, буде забавка для дітей».

      Підбігла трохи за Дроздом— він біжить, пурхає, а не летить. От вона поставила кошик з горшками на доріжці, а сама давай Дрозда ловити. А Дрозд то підбігає, то підлітає, та все далі та далі, а баба все за ним та за ним. Нарешті, бачачи, що вона відбігла вже досить далеко від свого кошика, він знявся вгору та й полетів. Баба тільки рукою махнула та й вертає назад до кошика. Та ба! Там застала добрий празник. Поки вона бігала за Дроздом, Лис тим часом вискочив з жита та до горшків. Повиїдав усе чисто, решту порозливав, а сам утік.

      Сидить Дрозд на дереві та й в’є гніздо, аж тут зирк, а Лис під деревом.

      – Дрозде, Дрозде, – говорить Лис, – чи вивів ти мене з ями?

      – Вивів, Лисику.

      – А нагодував ти мене?

      – Нагодував.

      – Ну, тепер же напої мене, а то я твоїх дітей поїм.

      – Не їж, Лисику, я тебе напою.

      Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як би йому Лиса напоїти. Далі надумав та й каже Лисові:

      – Ходімо зо мною!

      Вийшли з лісу знов на ту саму польову доріжку.

      – Лягай тут у жито, – каже Дрозд Лисові,– а я буду міркувати, чим тебе напоїти.

      Бачить Дрозд, а доріжкою чоловік їде, бочку води везе капусту поливати. Підлетів Дрозд, сів коневі на голову та й клює.

      – А тю! – крикнув чоловік та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловік луснув батогом коня по голові. Мов нічого й не було, сів собі Дрозд на другого коня та й клює його в голову. Знов замахнувся чоловік і знов луснув коня по голові. Розлютився чоловік на Дрозда. «От капосна пташина! – думає собі.– І чого вона прив’язалася!» Дрозд тим часом сів на бочку з водою та й клює собі.

      «Чекай же ти», – думає чоловік та несподівано як вихопить ручицю з воза, як лусне по бочці! Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю, і вся вода з неї вилилася та й потекла здоровою річкою по дорозі. Вискочив Лис із жита, напився доволі, а чоловік, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку й поїхав додому.

      Сидить Дрозд на дереві та й в’є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.

      – Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?

      – Вивів.

      – Нагодував ти мене?

      – Нагодував.

      – Напоїв ти мене?

      – Напоїв.

      – Ну, а тепер посміши ти мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.

      – Не їж, Лисику, я тебе посмішу.

      Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмішити, а далі каже:

      – Ходімо зо мною.

      Вийшли з лісу знов на польову доріжку, Лис засів у житі та й жде. Аж ось їде дорогою той самий чоловік, що їхав з водою: сам сидить спереду, а ззаду сидить його синок з паличкою СКАЧАТЬ