Сойчине крило. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      – Нагодував.

      – Напоїв ти мене?

      – Напоїв.

      – Розсмішив ти мене?

      – Розсмішив.

      – Ну, а тепер ще мене настраши, бо інакше я твоїх дітей поїм.

      Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далі й каже:

      – Що ж маю робити? Ходімо зо мною, я тебе настрашу.

      Веде Дрозд Лиса попід лісом дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сиділи в курені, а пси бігали навколо череди, пильнували овець. Став Лис здалека, край лісу, побачивши псів, не хоче йти далі.

      – Що, Лисику, страшно? – питає Дрозд.

      – Ні, не страшно, – каже Лис, – а тільки я втомився, не хочу йти далі.

      – Як же я тебе настрашу, коли ти не хочеш далі йти? – питає Дрозд.

      – Як знаєш, – мовить Лис, – але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дітей з кістками з’їм.

      – Добре, – каже Дрозд, – лягай же ти ось тут у жито і дивись, що я буду робити. А коли тобі стане страшно, то гукни мені, щоб я перестав.

      Полетів Дрозд, сів собі на землі перед псами та й дряпає землю лапками. Кинулися пси до нього, він підлетів та зараз же сів знову недалеко од того місця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис дивиться, що з того буде, а того й не бачить, що пси підходять все ближче та ближче. Далі Дрозд зривається з землі й, одним крилом махаючи, мов скалічений, починає летіти просто до Лиса. Пси за ним.

      Бачить Лис, що біда, як схопиться з місця, як крикне до Дрозда:

      – Ну що ж ти, дурню! Ти й справді псів на мене ведеш?

      Тут його пси побачили та як кинуться за ним. Ледве Лис здужав пробігти декілька кроків, як пси наздогнали його й роздерли.

      Заєць і Ведмідь

      Був собі в одному лісі дужий та лютий Ведмідь. Піде було по лісі й душить та роздирає все, що потрапить: одного з’їсть, а десятеро й так покине, тільки дарма життя збавить. Ліс був великий, і звірини в нім було багато, та проте страх напав на всіх. Адже ж так і року не мине, а в цілім лісі душі живої не лишиться, коли Бурмило так господарюватиме. Радили раду і присудили звірі так. Вислали до Ведмедя посланців і звеліли йому сказати:

      – Вельможний наш пане Ведмедю! Нащо ти з нас знущаєшся? Одного з’їси, а десятьох зі злості роздереш і покинеш? Адже так за рік то й душі живої в лісі не стане. Краще ти ось що зроби. Сиди собі спокійно в своєму барлозі, а ми тобі будемо щодня присилати одного з нас, щоби ти його з’їв.

      Вислухав це Ведмідь та й каже:

      – Добре! Але пам’ятайте собі, як мене хоч одного дня обдурите, то я вас усіх пороздираю.

      Від того дня почали звірі день у день посилати Ведмедеві одного з-поміж себе на обід. Почали кидати жереб: кому випаде, той мусить іти до Ведмедя і датися йому з’їсти.

      Одного дня випало йти Зайцеві. Перелякався бідний Заєць, та що було робити? І не заперечував, тільки випросив собі годинку часу, щоб з жінкою й діточками попрощатися. Та поки там жінку знайшов, СКАЧАТЬ