Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      – Чим же люди винні? – сповідає Христя.

      Чіпка поворухнувся. Видко, він не ждав такої сповіді. Помовчав трохи, та все вниз дивився, ніби роздумував: чи казати, чи ні? А далі туго, немов слова до язика поприлипали, а він їх одривав з великим болем, промовив:

      – Неправдою своєю!..

      Грицько побачив, з яким болем та жалем промовив Чіпка оці два слова, скинув очима на Христю:

      – Ось годі тобі базікати! – обізвався до неї, – готуй лиш краще обідати, та пообідаємо всі разом. Ти, Чіпко, ще не обідав?

      – Та я вже, бог його знає, коли й страву бачив, – з жалем признався Чіпка.

      Мова його вразила жалощами Грицька й Христю, та й з себе він був такий якийсь, що, хоч-не-хоч, пожалієш… Грицько мерщій посунувся за стіл, на покуття, та запрохував Чіпку сунутись ближче до його. Христя метнулась до хліба, до мисок, до печі. Швиденько насипала борщу у миску, поставила серед столу; достала ложки з мисника, порозкладала перед кожним, – та вже мала була сама сідати на ослоні до столу, – як Грицько промовив:

      – Чи це б то так на суху й сідати?… Воно, мабуть, жінко, в нас у хижці й горілка є… Ми так давно бачились з Чіпкою, що годилось би й випити. Ось давай лиш по чарупині… Та мене, правду кажучи, наче щось ломить, тре… Чи не покине, бува?

      Христя вийшла до хижі, незабаром унесла пляшку з горілкою, поставила на столі й сама сіла.

      – Наливай, жінко!

      Христя налила. Грицько взяв чарку в руку та, обертаючись до Чіпки, промовив:

      – Пошли ж нам, Боже, всього, чого ми тільки бажаємо!

      – Дай, Боже! – одказує Чіпка.

      Потім Христя знову налила чарку, а Грицько підсунув її до Чіпки. Випив і Чіпка.

      Тоді вже сам Грицько налив півчарки, посунув до Христі, примовляючи:

      – Випий же й ти, жінко!

      Христя взяла чарку в руки, пригубила, кивнула головою – й почала їсти борщ.

      Принялись до борщу й чоловіки. Чіпці здалося, що він зроду не пив такої доброї горілки, не їв такого смачного борщу. Поїли борщ, Христя достала локшину на молоці… Чіпка, як три дні не їв… Усе йому здавалося таким добрим, смачним; самі хазяїни – такими щирими, привітними людьми, що він аж повеселішав трохи… З лиця спала в його тума; на лобі розправились зморшки, що як ті хвилі то набігали, то збігали; він радісно засвітив своїми розумними, темними очима й став сповідатись…

      – Так ви, паніматко, – обернувся він з словом до Христі, – хочете знати: чим люди винні в моїм безголов’ї? Усім винні! Од самого малого, непримітного, до самого великого, найбільшого…

      Ви тільки погляньте: як вони між собою живуть? Чи так, як люди, як брати, як Бог приказав жити?… Еге ж! Вони б мали – один одного в ложці води втопили, з лиця землі змели!..

      Грицько всміхнувся…

      – Ну, що тобі до того, Чіпко? скажи мені, Бога ради?… Адже тобі від того ні знобить, ні гріє…

      – Як, СКАЧАТЬ