Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      – Як, свиняче ухо, не повірить? Як я йому всю свою худобу пропив, то й нічого?! А його, іродового сина, осьмушка горілки вдавить?…

      – Та вже чи вдавить, чи ні, а не повірить! – глухо, з протягом каже Пацюк… – Уже краще підняти, де легко лежить…

      – Украсти? – грізно запитав Чіпка й скоса глянув на Пацюка; а далі повів очима на Лушню з Матнею, ніби очима допитувався в них: чи вкрасти можна?

      Лушня не загаївся.

      – Атож! – одказує. – Чим усилковуватись та просити парха, то вже краще своїми руками добути та погрітися…

      – Та й справді, що погрітись, – підхопив Матня, – а то опухнеш з холоду…

      Чіпка стояв, як зачумлений… Думки його ходором заходили. «Украсти?… – думав він. – Добре діло вкрасти… Прийшов, узяв чуже – і є в тебе… Чого ще?… Одно тільки… Там оглянуться, кинуться шукати злодія… проклинатимуть… От і в мене землю вкрали… вкрали моє щастя, мою долю… щоб вони не діждали сонця праведного побачити!.. О-х!.. Прокляті!..» – Та як гуконе на всю хату:

      – Гайда, братця! разом погуляємо… Може, жидюга повірить, а може, знайдеться добрий чоловік, почастує… У-ух!.. тяжко мені… гулять хочеться… хочеться битись, боротись… гу-у-у!..

      І давай махати, стуливши кулак, рукою кругом себе, повертаючись то в ту, то в другу сторону – на всі боки… Товариство порозскакувалось по кутках, щоб часом не достав Чіпка.

      – Та ну тебе к нечистій матері!.. – скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка… – Мов безміном удрав! Вийшов би на двір та об причілок і гамселив, скільки здужав!..

      – Бережись, – кричить Чіпка, – укладу! Як муху роздавлю… – Та, повертаючись на одній нозі, – одно руками махає, як вітряк крилами…

      Товариші зморгнулись, разом кинулись на його. Той за руки, той за ноги, а той за поперек, – насилу положили на долівку. З побитих вікон вирвався несамовитий регіт, гармидер – і розіслався по глухому подвір’ю… Розбуджені собаки стали валувати…

      – Чи ми ще довго отут серед ночі сидітимемо? – як стих трохи регіт, питає Лушня. – Ходім уже куди-небудь, чи що?

      – Еге ж, еге! – одказали Пацюк з Матнею разом.

      – А знаєш, Тимофію, куди ходім? – перегодя трохи, веде річ Пацюк. – До пана!.. Він чоловік добрий, хоч і пан: наділяв нас не раз то сим, то тим, поки ще в дворі були… Невже тепер пошкодує? А комори тепер у його, взиму… повні…