Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      – Не хочеться, братця! Коли б ти знав, Тимофію, як не хочеться!.. – верзе Чіпка вже напідпитку.

      – А нащо ж воно?… Одно ж – зогниє!..

      – Ну, так стійте: піду завтра до Грицька… Коли йому не продам, то хоч так віддам…

      – Тю-тю! То ти краще мені так віддай, – каже Лушня. – Я знаю, як поверну. А Грицько – що? Звісно – багатир: візьме собі, поживе й спасибі не скаже…

      – Другому нікому не продам… не годиться!

      Далеко за північ товариство підбивало Чіпку кому продати хліб – то продати, а даром Грицькові не давати. Чіпка не згоджувався.

      – Я з ним товаришував; я з ним ще малими хлопцями вкупі овець пасли… Хай йому на нове хазяйство. Нехай хоч він чесно поживе мою працю, коли так судилося!

      XVII. Сповідь і покута

      На другий день, рано-вранці, Чіпка пішов до Грицька. Нова хата, біла, чепурна, привітно виглядала з-за обголених лихою осінньою негодою груш та рядка прутнястих верб. Двір був просторий, чистий, оплетений; ззаду, на току, стояли ожереди соломи; з лівого боку чорніли грядки та невеличкий молодий вишник; з правого – хлівець, загорода та погріб. Коло воріт, над перелазом, білів новою цямриною колодязь, виглядав на шлях новим високим журавлем…

      Чіпка вступив у двір. Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди. Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину. На собачу брехню вибігла з хати молода, як дівчина, молодиця – низенька, чепурненька, та й почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав. Чіпка підійшов до молодиці, привітався.

      – Добрий день!

      – Здорові були.

      – Що, Грицько дома?…

      – Ні, нема…

      – А де ж?

      – У пивниці.

      – І давно там став?

      – Ні, недавно… На тім, бачся, тижні… Ні, аж на третім… приїхав жид та й найняв.

      – А коли він дома буває?

      – У п’ятницю на ніч завжди буває… А це щось за знак – учора не було. Сьогодні повинен бути. А він вам нащо?

      – Та треба… Хочу йому хліб продати.

      – Не знаю, – каже вона, задумавшись. – Надійдіть трохи пізніше, туди к обіду, може, він звернеться…

      – Добре… Прощавайте!

      – Ідіть здорові.

      Чіпка пішов шляхом додому; молодиця – в хату.

      Грицька справді не було дома. Восени, упоравшись з хлібом, він порадився з Христею, та й став до пивниці. Оже тепер уже він робив без того запалу, з яким кидався до діла торік. Він тепер уже свого доскочив. Чого ж йому з шкури вилазити. А коли жид дає добру плату, то щоб сидячого татари не взяли та на печі не лежать, – чому той тиждень і не проробити, повагом та роздумуючи, та розглядаючи на всі боки?!

      Не минуло й години, як Чіпка пішов, Грицько приїхав.

      – Чому це тебе вчора на ніч не було? – стріла його Христя.

      – Та тут таке трапилось: не мені б казати, не тобі слухати! – одмовля Грицько.

      – Що ж там таке? лихе що?

      – Та щоб дуже лихе, то, дяка Богові – ні!.. Та й доброго мало…

      – Та СКАЧАТЬ