Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голос здавався цвіріньканням горобчика проти страшного бугаєвого реву… Оже, Максим не злякався. Забув і про боїще з татарвою, кинувся на незбиту дорогу, набрав груддя повну пазуху і помчався насупроти бугая, ревучи й передражнюючи страшну звірину… Бугай став, підвів голову, ніби думав розглядіти, що воно, та знову круто повернув шию й нагнув голову до самої землі, – хотів копирснути рогом, щоб страху завдати, – та від жиру не нагнувся. Тільки зо зла гребонув страшенно ногою й геть далеко відкинув землю від себе. Максим пошпурив грудку. Метка рука якраз піймала серед крутого лоба; грудка розбилась – і пил засипав бугаєві очі. Знічев’я страховище жахнулося… Залупало червоними очима… підвело голову, глянуло на свого ворога – та аж потемніло… Круто схиливши вниз голову, воно пішло насупроти Максима. Максим не злякався й тут: груддя залітало, як ті кулі – одно поперед другим… Воно несло бугаєві гостинці то в лоб, то в ніс, то в боки… Страховище нічого того не чуло: воно навіть не чуло землі під собою… Завиваючи, воно йшло прямо на Максима – дедалі скоріше та скоріше…

      – Ей, ей! – желіпнуло щось з генеральського двору. – Тікай, хлопче, біда буде!

      Як опечений, крутнувся Максим і вітром помчався вподовж майдану. Бугай – за ним. Страшно було дивитися, як таке страховище, наставивши роги, неслося з усього свого страшного прожогу за невеличким хлопчиком, що, як горошинка, котився поперед його… От-от бугай настигне; от-от простромить рогом наскрізь Максимову спину… Аж ось і тин від генеральського двору… нікуди бігти… пропав Максим!.. Ні, не пропав! Він, як собака, плигнув на тин, а з тину – в бур’яни… Скочив і бугай на тин, – та на кілку й застряв… Линула кров з пробитого боку… Страховище заколихалось, ревнуло не своїм голосом, рвонулось з усієї мочі… Тин упав, – упав разом з тином і бугай додолу – і так болісно заревів, що аж слухати страшно… Кілок пройшов подовж усього живота, вимотавши геть кишки зсередини… Піднявся крик людський, збіглася двірня… Шатанина-мотанина!

      – Що ж оце ти наробив?!. – питає Максима один з двораків, показуючи на бугая, що ледве-ледве дихав – сап…

      Максим сміявся.

      – Чого ти, сучий сину, зуби скалиш?… Ходім, я тебе до панії поведу.

      Як з цепу зірвався Максим, так помчався додому.

      Досталося б Іванові од генеральші за того бугая, якби були кріпаки не покрили Максима. А то сказали, що бугай погнався за собакою та й пробився. Правда, не погладили за те по головці скотинщика, а вліпили, скільки здужали, – та Іван напоїв його за те добре. Так і пропав бугай. Тільки всього – Максима вибив батько. Та що та бійка? Переплакав Максим, – та й знову за своє…

      Душа його прохала волі; молоді сили – простору. Сумно було Максимові серед широкого, пустого степу, серед поораної ріллі, тісно в тихій батьківській хаті, тяжко між мовчазною скотиною, котру йому, як старшому, першому довелось пасти… І хлопець видумував шкодливі ігри: СКАЧАТЬ